Captain Beefheart

 

Роман Піщалов

Його вважають генієм і божевільним, майстром какофонічного авангарду та фрі-джазу, «найважливішим виконавцем з тих, що з’явилися у 1960-ті» (Лестер Бенґс (1949–1982), американський музичний критик). Він вплинув на творчість таких різних музикантів як Can, Residents, Pere Ubu, Devo, Том Вейтс, Нік Кейв. Він є автором найкращих рок-альбомів; поверх зґвалтованого блюзу дельти Міссісіпі його почищений колючим дротом голос волає нісенітниці та образи у дусі дадаїстів. Його панк-джаз-блюзові роботи рідко кому вдається дослухати до кінця з першого разу, проте найбільш терплячі долучаються до музики чудовної краси. При всьому при цьому він є музикантом, про якого рідко згадують журналісти, про якого не знають слухачі.

Справжнє ім’я Капітана Бичаче Серце — Доналд Ґлен Вліт. Народився він 15 січня 1941 року в містечку Ґлендейлі, штат Каліфорнія, неподалік від Лос-Анджелесу. Його батько був водієм вантажівки. З раннього дитинства займався скульптурою; йому пророкували велике художнє майбутнє і навіть запрошували на навчання до Європи, проте сталося все трохи по-іншому. Він ніколи не покидав занять скульптурою та живописом (малював він примітивні експресіоністські картини), але відомим він став як музикант. Родина переїхала в містечко Ланкастер — доволі глухе місце на краю пустелі Могарі у північній Каліфорнії, де майбутній Капітан знайомиться із своїм ровесником Френком Заппою. Обидва у той час слухали блюз з берегів Міссісіпі та фрі-джаз Джона Колтрейна, Орнетта Коулмена й Елберта Ейлера, і їхні музичні уподобання, напевне, і стали ґрунтом, на якому вони зійшлися. Їхня сумісна гра у тамтешніх ритм-енд-блюз-гуртах Blackouts, Omens, Soots стала початком періодичної співпраці — в майбутньому вони ще не раз гратимуть та записуватимуться разом; крім цього, невдовзі сформований Френком у Лос-Анджелесі гурт Mothers Of Invention стає для майбутнього Magic Band «кузнею кадрів». Дон грав на губній гармоніці, наслідуючи Гауліну Вулфу, та гітарі, а своє прізвисько отримав з фільму «Капітан Бичаче Серце проти народу, що хрюкає» (Captaіn Beefheart vs. Grunt People), який у 1964 році знімав Френк. З фільмом нічого путнього не вийшло. Невдовзі Заппа поїхав до Лос-Анджелесу, а Вліт залишився і взяв собі псевдонім Captain Beefheart.

В 1965 році Капітан засновує Captaіn Beefheart & Hіs Magіc Band, який швидко стає «його проектом»; він залишається його єдиним незмінним учасником, решта ж учасників гурту приходить і відходить від альбому до альбому, ніби на тусовці — прийшов, потусувався, пішов, прийшов хтось новий, пішов він, повернувся старий музикант... Дивовижним чином ці постійні зміни у складі гурту на звучанні Magic Band майже не відбивалися — Капітан та його чарівна команда грали колюче, різко, накладаючи покалічені мелодії на пожмакані ритми. Часто у гурті одночасно було три гітаристи та два барабанщики, які до того ще час від часу мінялися ролями. Причому, кожний, як і Дон Вліт (який до свого прізвища додав голландську приставку Ван на честь своїх предків), мав своє прізвисько: гітарист Елекс Снаффер був Піжамою (Pyjama), бас-гітарист Ґері Маркер — Чарівним (Magіc), барабанщик Джон Френч — Барабашкою (Drumbo), бас-гітарист Марк Бостон — Ракетним Мортоном (Rockette Morton) і т.д.

Гурт почав з виконання класики блюзу та популярних гітів, але вже скоро до репертуару входили виключно власні пісні, головним автором яких був Дон Ван Вліт. Гурт привернув до себе увагу менеджерів A&M Records і у 1966 році провів кілька сесій у студії. Як результат, у квітні виходить синґл "Dіddy Wah Dіddy" — версія пісні Бо Діддлі; на зворотній стороні містилася "Who Do You Thіnk You're Foolіng?" — пісня самого Біфгарта. У жовтні виходить другий сингл "Moonchіld"/"Fryіng Pan". Ця музика, а також композиції першого альбому "Safe As Mіlk" (Buddha, 1967), ще дуже далекі від блюзу з переламаним хребтом найкращих робіт Біфгарта, але вона вже містить ті складові, з яких робилася його музика — іронія, імпровізація навколо простого блюзового рифу, препарування модних стилів поп-музики заради створення пародій на них. Біфгарт писав як музику, так і тексти пісень. Його тексти містять багато «блюзового» сленгу, що додатково ускладнює розуміння цих абсурдистських опусів, ніби написаних ідіотом. Magіc Band, а також Mothers Of Invention та Fugs, були першими некомерційними американськими гуртами, байдужими (принаймні, зовні) до успіху та популярності, протиставляючи себе моді того часу — Мерсі-біту, сьорф-року та психоделії.

Гурт продовжує роботу у студії та записує матеріал, більша частина якого не знаходить свого видавця. Тільки чотири з шістнадцяти записаних у листопаді 1967 року композицій увійдуть пізніше до альбому “Mirror Man” (Buddha, 1971). Платівка містить довгі джеми, які натякають на те, як гурт звучав живцем. В цих джемах ми чуємо блюз, зведений до варварського рівня: блюз-бенд анархістів навмисно невміло, імітуючи дітей, імпровізує під керівництвом хриплого, неохайно співаючого аматора з пустелі. Наївний блюз дельти Міссісіпі, від якого волосся стає дибом. Роберт Джонсон перевертається у могилі. З приблизно таким звучанням навесні 1968 року Captaіn Beefheart & Hіs Magіc Band їде на гастролі до Англії, після яких записує новий диск "Strіctly Personal" (Blue Thumb, 1968), на якому знущання над поп-ідолами сягає свого апогею у “Trust Us” (як відповідь на “We Love You” Rolling Stones) та "Beatle Bones 'N' Smokіn' Stones" (як натяк на суперзірок 1960-х Beatles і Rolling Stones). Звучання цієї платівки було спаплюжено продюсером Бобом Красновим, який звів та запустив альбом у виробництво, коли Біфгарт був відсутній, — він додав якихось шумів та модних психоделічних ефектів, спробувавши комерціалізувати музику, а насправді вульгаризувавши її. Біфгарт був розлючений, але не міг вдіяти нічого іншого, як розсваритися з продюсером та фірмою звукозапису. Невідредаговані варіанти пісень з’являться на виданому у Великій Британії компакт-диску “I May Be Hungry But I Sure Ain't Weird” (Seqwel, 1992).

У 1969 році відкриває власну студію Straіght Records Френк Заппа. Він запрошує попрацювати в ній і Дона Ван Вліта, пообіцявши повну творчу свободу. У ній Кептен Біфгарт з «бандою» записує свій найвідоміший альбом "Trout Mask Replіca". Цей подвійний лонґ-плей був спродюсований самим Заппою. Більша частина роботи була зроблена вдома: Біфгарт награвав на фортепіано, наспівував та насвистував своїм музикантам теми, які ті, імпровізуючи, перетворювали у поламаний блюз, що харкає перекрученим відчуттям гумору та абсурдом. Остаточний запис у студії зайняв кілька годин, а при зведенні використовувалися пара речей, записаних раніше, плюс дещо з «домашніх» вправ. Отриманий у результаті шедевр складався з двадцяти восьми компактних п’єс у стилі дада-блюз, на яких Біфгарт каркає, як ворон, дує з усієї сили у саксофон, кларнет, ріжок, а решта музикантів використовує свої гітари-барабани не для створення, а для руйнування музики. Параноя сягає свого апогею в ”Dachau Blues”, “Moonlight On Vermont”, "Dalі's Car", "Veteran Day's Poppy",. На цей раз Біфгарту трапився розумніший продюсер, до того ж його давній приятель, який знав, що головне — не заважати цим шизоїдним, як і він сам, типам, а музика сама випливе. Хоча Біфгарт і цього разу не був задоволений ані звуком платівки, ані оформленням конверту, “Trout Mask Replica” залишається якщо не найкращим, то найвідомішим його альбомом. «Зірковий» склад Magic Band: Кептен Біфгарт (вокал, саксофон, бас-кларнет, ріжки), Білл «Зут Горн Ролло» Герклроуд (гітара), Джефф «Антена Джиммі Семенс» Коттон (гітара), Марк «Рокетт Мортон» Бостон (бас) і Джон «Драмбо» Френч (барабани).

Наступний диск "Lіck My Decals Off, Baby" (Straight, 1970) Дон Ван Вліт вирішує продюсувати сам. На ньому п’ятнадцять композицій, що в цілому звучать, як пісні з попереднього альбому. В “Ballerin Plain”, “One Red Rose That I Mean”, “I Love You, You Big Dummy” музика в’ється в конвульсіях; як вдарений струмом манекен, танцює танок св. Віта. Пісні такі самі шалені та криві, але очищені від навколомузичних нашарувань, які то там, то тут з’являються в "Trout Mask Replіca", вони є більш продуманими та впорядкованими, і менш інстинктивними та спонтанними.

На батьківщині, в Сполучених Штатах, творчість Captain Beefheart & His Magic Band залишається практично без уваги — вони рідко виступають, альбоми продаються погано, коло шанувальників їхньої музики залишається вузьким, а у Великій Британії його платівки навіть входять до гіт-парадів. Проте, цей скромний успіх закордоном не міг дозволити гурту обминути матеріальні складнощі — коли у наступному році вони прийшли до студії, щоб працювати над новим альбомом, у них не вистачало грошей навіть на їжу. Альбом "The Spotlіght Kіd" (Reprise, 1972) записували довго і важко. Продюсером знову був сам Біфгарт. П’єс, як завжди, було записано більше, ніж на одну платівку, до якої увійшло десять композицій. Серед них домінували тривалі густі блюзи "І'm Gonna Booglarіze You Baby", "Grow Fіns", "There Aіn't No Santa Claus On The Evenіng Stage", "Glіder", на яких голос та губна гармошка Дона Ван Вліта були хоча і не такими маніякальними, як раніше, але більш проникливими. Платівка вийшла, можливо, найбільш доступною для сприйняття з усіх робіт Біфгарта. Вона ж стала першою роботою музиканта, що привернула до себе увагу ширшого кола слухачів, преси та продюсерів.

Після ще однієї «платівки з людським обличчям» — “Clear Spot” (Reprise, 1972) — Біфгарт, як і члени Magic Band, втомившись від хронічного браку грошей, вирішив випустити справжній комерційний альбом (злі язики кажуть, що ідею йому підказав той ж таки Заппа). Два записані ним невдовзі в Англії альбоми — "Uncondіtіonally Guaranteed" (Virgin, 1974) і “Bluejeans And Moonbeams” (Virgin, 1974) — стали, за загальною думкою, найгіршими в його кар’єрі. Після першої ж «комерційної» платівки Біфгарта починають залишати його старі музиканти (деякі з них працювали з ним більше п’яти років), для яких комерціалізація (і паплюження) музики була занадто великою ціною за успіх. Дон набирає нових музикантів, з якими їде у турне по Англії. Гастролі мають вигляд безнадійного та вбогого підприємства (зі сцени лунає причесаний естрадний блюз, позбавлений енергії та життя), і преса навіть перейменовує гурт у ”Tragic Band”. Про цей період Біфгарт пізніше згадуватиме: «Потім була жахлива річ під назвою "Uncondіtіonally Guaranteed", і ще "Bluejeans And Moonbeams". Мені дійсно хотілося б попросити тих, хто придбав ці альбоми, здати їх назад у крамниці та спробувати повернути свої гроші. Це були найгірші роки в моєму житті». Зробити з нього цирковий атракціон не вдається, і він повертається до США, у свою улюблену пустелю Могаві. Багато хто «поховав» Біфгарта, одначе це був не кінець.

Вдома Біфгарт продовжував писати нові пісні й малювати (малярство було його звичайним заняттям за відсутності гастролей та студійної роботи), а також виступив з гуртом Mallard, утвореним колишніми учасниками Magic Band, на своєрідному ювілеї Captain Beefheart And The Magic Band (10 років творчої діяльності). Примирився з Френком Заппою (з яким посварився і навіть побився у 1971) і навіть зіграв з ним концерт, який був випущений, як "Bongo Fury" (DiscReet, 1975): на концерті Біфгарт грав на губній гармоніці та підспівував. На початку 1975 року він знову збирає Magic Band, щоб записати новий альбом, продюсерами якого стають сам Біфгарт і Герб Коон (менеджер Заппи). Результатом студійної роботи став «великий втрачений альбом» "Bat Chaіn Puller" — через розбіжності між Заппою та Кооном оригінальні записи залишилися невипущеними. Френк відсудив у свого менеджера права на записи, але не випустив їх. Вони дійшли до слухача тільки у 2002 року, коли англійський лейбл Ozit Morpheus видав їх під назвою ”Dust Sucker”.

У 1978 році виходить диск "Shіny Beast (Bat Chaіn Puller)" (Virgin), до якого увійшла певна кількість композицій з оригінального "Bat Chaіn Puller", але перезаписаних. Продюсерами були Біфгарт і Піт Джонсон. Оформленням конверту цієї платівки (як і двох наступних) займався Дон Ван Вліт. На альбомі Біфгарт робив спробу повернутися до того, з чого все починалось — наївного блюзу, іноді доведеного до абсурду та прикрашеного «джазом і латиноамериканською музикою» (у біфгартівскому трактуванні, звичайно). У листопаді 1978 року Magic Band грають у Нью-Йорку концерт, запис якого потім багаторазово виходив під різними назвами на бутлеґах. У 2000 році він, нарешті, був виданий офіційно під назвою "І'm Goіng To Do What І Wanna Do (Lіve At My Father's Place 1978)" обмеженим накладом у 5000 екземплярів.

За два роки виходить платівка "Doc At The Radar Statіon" (Virgin, 1980), цікава тим, що, продюсуючи її, Дон Ван Вліт намагався зробити на ній звук, як на старих блюзових платівках, себто застосовував мінімум наявних у студії можливостей маніпуляції з записом. Біфгарт ніби згадує «кращі» часи "Trout Mask Replica" і "Lіck My Decals Off, Baby" та демонструє слухачам найкращі номери у стилях дисонанс-джаз та сюрреалістичний блюз. Magic Band найвищого ґатунку.

На початку 1981 року гурт відправився у свій, як потім з'ясувалось, останній гастрольний тур, після якого повернувся в оновленому складі у студію для запису нового альбому. "Іce Cream For Crow" (Virgin, 1982) став останнім альбомом Captain Beefheart And The Magic Band. Музика його неоднорідна, поряд з «прохідними» номерами "The Past Sure Іs Tense", “The Wіtch Doctor Lіfe" стоять шикарні "Semі-Multіcoloured Caucasіan", "The 1010th Day Of Human Totem Pole". Ця платівка вийшла найслабшою серед трьох останніх студійних робіт.

Парадоксальним чином, в той час коли його музика (і музика нью-йоркців Velvet Underground) почала впливати на альтернативну рок-сцену, самого Біфгарта музика цікавила все менше і менше. У 1984 році він востаннє перетнув поріг студії, щоб зробити записи, які ніколи не побачать світла дня. Дон Ван Вліт відрікається від псевдоніму Captain Beefheart та повертається до пустелі. Дон залишає рок-музику, вочевидь, роздратований лицемірством та споживацьким балаганом, які задають у ній тон, і весь час присвячує своїй іншій пристрасті — живопису («Тепер я хочу тільки малювати. Я ненавиджу музичний бізнес»). Його картини десь схожі на його пісні — абстракції диких кольорів. У малярстві Дон досяг більшого комерційного успіху, аніж у музиці — з 1985 року його нові картини, а також роботи 1960-70-х, виставляються в європейських галереях та продаються (ціна на деякі перевищує десять тисяч доларів). На гроші від продажу картин він і живе. Він також видав книжку своїх віршів та малюнків. На люди колишній музикант практично не з’являється. У 1993 році з’явилися відомості про те, що він страждає склерозом.

Хоча Біфгарт давно вже не записує ніякої музики, його музична спадщина продовжує рости. На додаток до перевидань дванадцяти його студійних альбомів постійно виходять різні збірки, антології, концертні записи, а також демо та раритети, на кшталт “Grow Fins” (Revenant, 1999), “The Dust Blows Forward” (Rhino, 1999) або “Merceytrout (Live In Liverpool ’80)” (Ozit Morpheus, 2000).

Дехто з учасників Magic Band продовжив займатися музикою і після 1982 року. Барабанщик Джон Френч записувався з Фредом Фрітом, Ричардом Томсоном, Генрі Кайзером та випустив сольну платівку ”O Solo Drumbo” (Avant, 1998). Зут Горн Ролло випустив “We Saw A Bozo Under The Sea” (Zoot Horn Rollo, 2001). Гітарист Джефф Моріс Теппер працював з Томом Вейтсом на альбомі "Franks Wіld Years" (Island, 1987). На початку 2000-х Magic Band возз’єднався (без Дона Ван Вліта) у складі Джон Френч, Марк Бостон, Гері «Ментіс» Лукес і Денні Вейлі для запису “Back To The Front” (All Tomorrow’s Parties, 2003), збірки класичних речей Біфгарта.

Дискографія:

Diddy Wah Diddy / Who Do You Think You’re Fooling
SP, A&M, 1966
Moonchild / Frying Pan
SP, A&M, 1966
Yellow Brick Road / Abba Zaba
SP, BUDDHA, 1967
Safe As Milk
LP, BUDDHA, 1967
Strictly Personal
LP, BLUE THUMB, 1968
Trout Mask Replica
2xLP, STRAIGHT, 1969
Lick My Decals Off, Baby
LP, STRAIGHT, 1970
Mirror Man
LP, BUDDHA, 1971
Студійний альбом, записаний у 1967-68 рр.
Diddy Wah Diddy
EP, A&M, 1971
The Spotlight Kid
LP, REPRISE, 1972
Click Clack / Glider
SP, REPRISE, 1972
Too Much Time / Low Yo Yo Stuff
SP, REPRISE, 1972
Clear Spot
LP, REPRISE, 1972
Too Much Time / My Head Is My Only House Unless It Rains
SP, REPRISE, 1972
Upon The My-O-My / I Got Love On My Mind
SP, MERCURY, 1974
Upon The My-O-My / Magic Be
SP, VIRGIN, 1974
Unconditionally Guaranteed
LP, VIRGIN, 1974
Bluejeans And Moonbeams
LP, VIRGIN, 1974
Beefheart File
2xLP, PYE, 1977
Збірка композицій з альбомів “Safe As Milk” (1967) та “Mirror Man” (1971).
Shiny Beast (Bat Chain Puller)
LP, WARNER BROS., 1978
Sure 'Nuff 'N Yes I Do / Electricity
SP, BUDDHA, 1978
Hard Workin' Man
SP, MCA, 1978
Sixpack—Six Track
EP, VIRGIN, 1978
Doc At The Radar Station
LP, VIRGIN, 1980
Ice Cream For Crow
LP, VIRGIN, 1982
Ice Cream For Crow / Oceands
SP, VIRGIN, 1982
Light Reflected Off The Oceands Of The Moon
EP, VIRGIN, 1982
Music In Sea Minor
LP, BUDDHA, 1983
Збірка композицій з альбомів “Safe As Milk” (1967) та “Mirror Man” (1971).
Top Secret
LP, BREAKAWAY, 1984
Збірка композицій з альбомів “Safe As Milk” (1967) та “Mirror Man” (1971).
The Legendary A&M Sessions
Mini-LP, A&M, 1984
Збірка записів 1966 року.
Abba Zaba
LP, MASTERS, 1988
Збірка композицій з альбомів “Safe As Milk” (1967) та “Mirror Man” (1971).
Captain Beefheart At His Best
CD, THE SPECIAL MUSIC COMPANY, 1989
Збірка композицій з альбому “Safe As Milk” (1967).
Zig Zag Wanderer
LP, Collection, 1991
Збірка композицій з альбому “Safe As Milk” (1967).
I May Be Hungry But I Sure Ain't Weird
CD, SEQUEL, 1992
Збірка записів з альбому ”Strictly Personal” (1968) без спецефектів.
A Carrot Is As Close As A Rabbit Gets To A Diamond
CD, RHINO, 1993
Збірка записів 1974-82 рр.
London 1974
CD, MOVIE PLAY, 1994
Виступ у Theatre Royal, Лондон, 9 червня 1974 р.
Don’s Birthday Party
CD, TUFF BITES, 1994
Виступ у Сіетлі 15 січня 1981 р.
Electricity
CD, CAMDEN, 1998
Збірка записів 1967-68 рр.
Grow Fins
5xCD, REVENANT, 1999
Збірка студійних і концертних записів 1965-81 рр., деякі з яких раніше не видавалися.
The Dust Blows Forward
2xCD, RHINO, 1999
Ретроспективна збірка записів 1966-82 рр.
I`m Goona Do What I’m Gonna Do (Live At My Father`S Place 1978)
2xCD, RHINO, 2000
Виступ у My Father's Place, Рослін, Лонґ-Айленд, Нью-Йорк, 18 листопада 1978 р.
Merceytrout (Live In Liverpool ’80)
CD, OZIT MORPHEUS, 2000
Виступ у Ліверпулі 29 жовтня 1980 р.
Dust Sucker
CD, Milksafe Productions, 2002
Матеріал періоду 1976 р., частково перезаписаний та виданий раніше як “Shiny Beast (Bat Chain Puller)” (1978).
The Best Of Captain Beefheart And The Magic Band
CD, EMI, 2002
Збірка композицій з альбомів “Strictly Personal” (1968), “Unconditionally Guaranteed” (1974), “Blue Jeans & Moonbeams” (1974), “Shiny Beast” (1978), “Doc At The Radar Station” (1980) та “Ice Cream For Crow” (1982).
Mercey Trout Live
CD, OZIT MORPHEUS, 2003
Виступ у Ліверпулі 29 жовтня 1980 р.
Magnetic Hands (Live In The UK 1972-80)
CD, VIPER LABEL, 2002
Збірка записів, зроблених на фестивалях і клубах Великої Британії у 1972-80 рр.
Hot Head—Introducing Captain Beefheart
CD, EMI, 2003
Збірка композицій з альбомів “Strictly Personal” (1968), “Unconditionally Guaranteed” (1974), “Blue Jeans & Moonbeams” (1974), “Shiny Beast” (1978), “Doc At The Radar Station” (1980) та “Ice Cream For Crow” (1982).

Джерело: «Аутсайдер» (Київ). — № 5 (2005). — Стор. 29-35.