«БРИТАНСЬКЕ НАШЕСТЯ»
Шляхом, торованим «Бітлз», посунуло «британське нашестя». Кожен ліпший з англійським акцентом вважався виграшною картою для американських фірм грамзапису. Приціл на новий напрям виявився безпомилковим. Якщо аудиторія так тепло зустріла «Бітлз», то, напевне, й інші молоді англійці могли скористатися з їхнього прориву. Групи, які вже встигли записатись, миттєво тиражувались, а американське радіо, надихнуте успіхом «Бітлз», охоче транслювало англійську музику.
Коли я озираюсь назад, то бачу три типи груп «британського нашестя»: стрибунів, спринтерів і бігунів на довгу дистанцію. Стрибуни уособлювали тих диво-виконавців двох-трьох шлягерів, що блискавично опинилися в сяйві прожекторів і так само швидко зникли. До них належать такі групи, як «Ханікоумз» («Чи маю я право?»), «Фредді енд «Дрімерс» («Кажу тобі»), «Біллі Джей Креймер енд «Дакотас» («Не для мене», «Маленькі діти») і «Зомбіз» («Її там нема», «Скажи їй «ні»).
Далі йдуть спринтери, які протягом кількох років устигли зажити слави, а затим щезли, розпалися чи змінили свій фах. З-поміж них можна назвати такі чудові ансамблі, як «Дейв Кларк файв» («Усім задоволений», «Тому що», «Уламки й дрізки», «Знову і знову»), «Херманз хермітс («Місіс Браун, у вас чарівна донька», «Так, я — Генріх VIII», «Слухайте, люди», «Це таємниця»), «Джеррі енд «Пейсмейкерс («Нехай не бачить сонце, як ти плачеш» «Мені це до вподоби», «Пором через річку Мерсі») і «Енімалз» («Дім світанкового сонця», «Зрозумій мене правильно», «Мусимо тікати звідси», «Це моє життя», «Не засмучуй мене»).
