Animal Collective—Strawberry Jam (Domino, 2007)

Михайло Федор

У вересні Animal Collective видали новий альбом під «ягідною» назвою “Strawberry Jam”. Мабуть, наївно було б чекати, що він здивує, збентежить чи виб’є слухача з колії, адже вже попередня платівка “Feels” демонструвала, що гурт стає дедалі популярнішим, і музика починає прогинатися під тиском цієї популярності.

Під час слухання нових пісень Animal Collective виникає відчуття, ніби ти вже чув їх раніше, на попередніх альбомах. І назва це, ніби, пояснює: платівка “Strawberry Jam” як солодкий концентрат ідей гурту чи, якщо хочете, — джем з них. Все смачне з городу – в одній банці. Звичайно, в горлечко не пролізла свобода відкритого простору.

Мені зовсім не хочеться говорити про те, що Animal Collective спопсились. Ні. Так сказати було б дуже просто і загально. Краще було б сказати, що зникла свобода. Музика й далі звучить жваво, щиро й відчайдушно, вона не сидить на місці, їй світло та весело. Але це вже веселощі на знайомій та обжитій місцевості. Дотепер Animal Collective ніби блукали лісами й болотами, йшли незвіданими землями. Кожен новий крок — це зустріч з незнаним, радість і водночас страх від відкриття нового. Але тепер блукання закінчились, колектив знайшов свою галявинку, звідси може й не треба нікуди йти. Тут добре й затишно, тут все знайоме. Вже не треба співати нічних пісень з лісовими духами, танцювати з тінями та розбиватись на окремі групи в пошуках шляху. Можна зупинитись. А набутого досвіду вистачить, аби нормально пожити на знайденій сонячній галявинці та пограти непогану музику. Хто його знає, може так і треба.

2008 р.

Джерело: архіви журналу «Аутсайдер» (Київ).

Animal Collective—Sung Tongs (FatCat, 2004)

Роман Піщалов

Поки що невеличка дискографія Animal Collective поповнилася новим твором психоделічного фолку, трохи менш буйним і більш сільським, аніж його попередник, “Here Comes The Indian” (2003). Слухаючи його, важко повірити, що записаний він у Нью-Йорку, оскільки звучить як результат музичних вправ десь на задньому дворі одноповерхової Америки, але ніяк не у залізобетонному мегаполісі. Ще важче повірити, що цей альбом випущено гуртом, який існує вже більше п’яти років: дилетанство проглядає у кожній пісні, у кожному акорді, у кожній мелодії, у підспівуванні, у недоречних шумах, постукуванні по кухонному начинню, розслабусі... Animal Collective мають альбом ”Campfire Songs” (2003). Так ось, в “Sung Tongs” є багато від скаутських розваг на свіжому повітрі — акустичні гітари, хоровий спів, “Leaf House”, “Kids On Holiday”, “Sweet Road”, “College”. Проте всі ці скаутські штучки навмисно зроблено трохи кривими. Кривими рівно настільки, щоб надати їм шарму архівних чорно-білих зйомок пікніку майбутнього: в ноутбуках-самограйках закінчилися батарейки, ноутбуки відкладені вбік, і кожний веселун брязкотить хто на чому, хто що може, хто як може... Психоделія сьогодні!

Джерело: «Аутсайдер» (Київ). — № 5 (2005). — Стор. 3.

Animal Collective—Here Comes The Indian (Paw Tracks, 2003)

Роман Піщалов

Нью-йоркський гурт Animal Collective (Еві Тер, Панда Беар, Дікен та Ґеолоджист) на власному лейблі Paw Tracks випустив новий альбом. Сім простих пісень, коротких і довгих, швидких і повільних, іноді шумних. «Ну то й що?» — спитають мене. А то, що цей простий і на перше прослуховування позбавлений музики запис є новим психоделічним шедевром! Всі пісні (а зіграні вони на електрогітарі, піаніно, барабанах та електроніці) зімпровізовано ніби «від фонаря». Хто куди — співак волає про одне, барабанщик стукає про інше, гітарист нарізає як божевільний, а тут ще й щось нестерпно підвиває та скрипить просто у динамік. Все як на репетиції шкільного вокально-інструментального ансамблю, закоханого у свою безладну музику та індійський фольклор, але попри ці виконавчі кострубатості музика виходить чарівна — вона то летить як випущений на волю повітряний змій, то насуває увішаною акустичним лахміттям стіною, то уривається, спотикається о саму себе, падає і знову підіймається, як нокдаунований боксер. Так — трохи незграбно, але щиро — звучить психоделічна музика в часи тотальної електроніки та пост-року. І не так вже насправді важливо, чи зіграна вона вживу, чи є студійним конструктом.

Джерело: «Аутсайдер» (Київ). — № 4 (2004). — Стор. 3.