Історія нью-йоркського дуету Silver Apples — це історія новаторського гурту, який, здавалося б, мав усі перспективи стати культовим, впливовим, але таким з певних причин не став. А новаторство дуету полягало в тому, що він був першим в історії поп-музики гуртом лише з двох музикантів, що вони грали дилетантську елєктронну музику на барабанах і саморобному синтезаторі.
Все починалось десь у 1967 році, як цілком традиційний рок-квінтет Random Concept, який поряд з власним репертуаром виконував і популярні на той часи пісні Doors і Rolling Stones. Не така вже погана справа. Проте вона не влаштовувала вокаліста гурту Сімеона Кокса — він не бажав ставати самохідним манекеном Джима Моррісона і прагнув втягнути своїх колег у експериментальну творчу авантюру. Сам він був не з Нью-Йорку, а з Нового Орлеану, і до того, як почати грати у ритм-н-блюз-гурті, вже встиг позайматися малярством, повештатися з аванґардними поетами та познайомитися з композитором-аматором Гелом Роджерсом. Роджерс писав елєктронну музику, використовуючи для цього радіоприймачі, маґнітофон і , придбаний у комісійному магазині осцилятор з часів другої світової війни. Осцилятор був великий і видавав на гора різноманітне гудіння. Роджерс називав його «Хрещений батько». Саме цим ґенератором звуку і мав плани збагатити інструментарій свого гурту Сімеон Композитор був не проти, і після невеличкої модернізації (доведення кількості осциляторів до трьох) на одному концерті машина опинилася на сцені, включеною в комбік.
Поява на сцені велетенської бандури вбила всіх — і насамперед самих учасників Random Concept. За кілька місяців всі вони, за виключенням барабанщика Дена Тейлора, покинули гурт. Кажуть, що останній — басист — пішов з гурту прямо на сцені, залишивши новонароджений дует догравати концерт без нього.
А двоє не засмутились.
Побачивши після низки виступів, що звукові можливости «Хрещеного батька» обмежені, Сімеон вбудував у машину дев’ять додаткових осциляторів. Клавіятура на машині була відсутня. Заміняли її ряди перемикачів, які залежно від положення дозволяли добувати з машини різні звуки. Для зручності всі вони позначалися різними кольорами. Барабанщик якось жартома назвав інструмент «Сімеон», і ця назва прижилася. Проте назвати цей ґенератор звуку музичним інструментом можна було умовно — на ньому не можливо було брати акорди і зіграти «нормальну» мелодію; але він дозволяв змінювати висоту тону та тембр безпосередньо під час гри. Це був квазімузичний інструмент — аналоговий і примітивний. Це був квазісинтезатор. Працював він ненадійно, і його блоки могли вийти з ладу просто посеред пісні. Або він міг вдарити струмом. Таке трапилось одного разу, коли під час концерту струм викликав у Сімеона конвульсії, які публіка, що вона нічого не підозрювала, прийняла за частину сценічного шоу.
Новий гурт отримав нову назву. Слова «сріблясті яблука» запозичили з вірша ірландського поета Вільяма Батлера Єйтса «Пісня Енґуса-блукальця» (1897):
Дарма, що вік я мандрував
З долини в гори, з гір — в долину,
Знов світ пройду, але знайду
І поцілую ту дівчину,
Й піду поміж шовкових трав,
Рвучи із неба для забави
Сріблисті місяць-яблука
І сонце-яблука злотаві.
Майже рік гурт репетирував і виступав у невеличких клюбах Мангетену, а їхній самопризначений менеджер Беррі Брайнт (колишній страховий актуарій, що почув Silver Apples на якомусь концерті та став їхнім фанатом) намагався організувати гурту контракт зі звукозаписуючою компанією. Оскільки дует не мав навіть демо-записів (на які просто не було грошей), а громіздкий «Сімеон» було неможливо транспортувати, представників компаній запрошували до репетиційної бази. Після ознайомлення з музикою Silver Apples всі вони бігом покидали кімнату, міцно затуливши вуха — для них це було занадто.
Нарешті Брайнт знайшов фірму, що погодилася записати їх і видати платівку. Нею була мікроскопічна Kapp, яка ледь трималася на плаву, але дехто в ній мав сподівання, що Silver Apples допоможуть врятувати її від банкрутства, і тому з дуетом уклали контракт.
Записувалися на 4-доріжковий магнітофон у студії Kapp (по суті невеличкій кімнаті), більшу частину якої зайняв синтезатор. Без продюсера. Продюсер відмовився працювати з Silver Apples, пославшись на несподівану хворобу, а насправді побоюючись, що співпраця з таким чудернацьким колективом підірве його репутацію і покладе край кар’єрі. Він обмежився тим, що у дистанційному режимі давав поради, як і що роботи, але ручки крутити музиканти мали самі.
Платівка “Silver Apples” вийшла у травні 1968 року. На обкладинці красувалися два сріблястих яблука. Ні назви гурту, ні назви альбому на лицевому боці конверту не було. Зате на зворотному боці тексти всіх пісень було вписано в контури яблук з лицевого боку. Всі пісні були зіграні на синтезаторі та барабанах. У всіх них Сімеон співає під машинне гудіння та барабанний гуркіт. Пісня ”Program” була експериментом з конкретною музикою: в ній синтезаторно-барабанний потік переривався звуками з радіоприймача. Виконання цієї п’єси на концерті музиканти, зазвичай, перетворювали на перфоманс: слухачів просили назвати їхні улюблені радіостанції, на які й налаштовувалися радіоприймачі, яких для цього застосовували три штуки.
Після виходу альбому дует дав у різних містах США багато концертів на підтримку платівки. Реакція на виступи була різна. У Цинциннаті після концерту музикантів переслідували якісь п’яні слухачі на пікапі, улюлюкаючи та вигукуючи образи по типу «ваша музика — лайно». У Сан-Франциско Silver Apples слухали залюбки, коли ті грали на підтримку першого альбому біля магазинів грамплатівок і на відкритих автостоянках. У Нью-Йорку публіка ставилася до музики Сімеона та Дена також доброзичливо. Концерти були єдиним джерелом існування для музикантів: хоча продажі першої платівки були не такими вже й поганими, гонорарів Kapp не платила. За спогадами Сімеона, час від часу вони взагалі не мали ніяких грошей і мусили ходити їсти до... гастроному: поки один стежив за продавцями, инший швидко набивав рота всім, що припадало під руку, аби вгамувати голод. Гроші для поїздок по країні здобував Брайнт, який позичав їх у друзів, знайомих та взагалі у всіх, хто піддавався на його благання та бачення недалекого блискучого майбутнього гурту.
Попри хронічну відсутність грошей в якийсь час здалося, що дует здобув неабияку відомість. Мер Нью-Йорка вирішив, що Silver Apples є «звуком Нью-Йорка» («великого яблука»), і обрав їх зіграти у Центральному парку під великим телєвізором, на якому йшла пряма трансляція висадки американських космонавтів на Місяці. Проте справи у Kapp були кепські. Через скрутне фінансове становище фірма продовжувала не платити музикантам авторські гонорари за першу платівку, а альбом ”Contact” вийшов друком лише тому, що підписаний між музикантами та фірмою контракт передбачав випуск другої платівки, незважаючи на результати продажів першої (запис, до речі, проводився вже не у напіваматорських умовах Kapp, а на базі Decca у Сан-Франциско та Apostolic Studios у Нью-Йорку). Невдовзі після виходу другого альбому Kapp збанкрутувала, залишивши музикантів без рекламної та дистрибуційної підтримки. Так і залишився невиданим третій альбом, матеріял для якого був записаний на останні гроші, які зміг наскребти менеджер. Історія закінчилася тим, що кредиторів Брайнта наклали арешт на синтезатор і барабанну установку як забезпечення сплати боргу. Але той не мав для цього жодної можливості — загальний його борг різним особам на кінець 1969 років становив 35.000 дол. США. Останній концерт гурту під назвою Silver Apples відбувся улітку 1970 року: Сімеон зіграв одноразовий концерт у супроводі чотирьох инших музикантів. Тейлора серед них уже не було.
* * *
На перших двох платівках Silver Apples звучать як психоделічний гаражний гурт: справні барабани, примітивні мелодії, проспівані невиразним голосом під гудіння, фон і свист осциляторної машини. Схоже навіть не на студійний, а на демо-запис гаражного гурту. Одначе ця відмінність — брак звичайного рок-інструментарію — не дозволяє зарахувати їх до сонму зараз вже нікому за виключенням музикознавців і колекціонерів невідомих гуртів. Хоча крім барабанів і синтезатору при записі використовувались випадкові акустичні інструменти (сопілка, банджо), якщо вам почується десь елєктрогітара, бас чи елєктроорган, знайте: вам вони тільки чуються — насправді їх там немає. Попри всю уривчастість і недоведеність пісень можна розчути, що Silver Apples грали не просто сирий «космічний рок», але раніше за багатьох инших почали створювати поп-пісні з немузичних звуків (гудіння, брязкотіння, дзвону, фону).
Перша платівка Silver Apples пробула у топ-200 журналу Billboard шість тижнів — досягнення неймовірне для тогочасних аутсайдерів Stooges або Captain Beefheart. Чому ж тоді, на відміну від них, Silver Apples не стали культовим гуртом, а пішли у невідомість практично одразу ж після розпаду? Напевно, попри все новаторство їм бракувало так часто присутнього у поп-музикантів-піонерів якогось неврозу, патології, збочення в музиці, текстах, поведінці. Вони були занадто позитивними, прагнули добре звучати, вели себе пристойно. Схоже, вони не мали жодних амбіцій протиставляти себе гіппі-мейнстріму, підкреслювати власну особливість. Навпаки, вони як могли намагалися вписатися у музичну тусовку «квітчастих» і великих звукозаписуючих фірм (точніше, останнє за них намагався зробити їхній менеджер), а у тих було повно своїх героїв і антигероїв, з харизмою яких тягатися Silver Apples не годилось. Якщо залишити поезію і музику осторонь, то скажімо, Джим Моррісон пиячив як чорт, Джимі Гендрікс спалював на сцені гітари, Grateful Dead укурювалися маріхуаною самі та укурювали всіх, при цьому не припиняючи грати звуковий супровід для подорожі всередину себе. А чим могли зачепити слухачів Silver Apples? Застосовуючи цілком аванґардний підхід до музики, вони не змогли його вдало підкреслити, якщо не через одяг чи поведінку, то хоча б через назви та тексти пісень. Тільки дві з їхніх ранніх пісень (”Oscillations”, “Program”) натякають на відомий футуризм, решта ж грається з романтичними пейзажами (“Velvet Cave”, ”Misty Mountain”), фентезі (“Dancing Gods”) і — обов’язковою — любовною лірикою (“You And I”, “Gypsy Love”, “I Have Known Love”). На сцені вони поводилися як старанні аматори, що роблять свою справу і годі. Нічого скандального на сцені чи поза нею вони так і не зробили чи то через брак фантазії, чи то радше через брак бажання це робити. Ніякої філософії. Ніякої ідеї. Ніякої провокації. Єдиною провокацією був сам факт гурту з двох людей, один з яких грав на квазімузичному інструменті Але цього виявилося замало, щоби стати легендарними.
* * *
25 років — миттєвість для вічності, але для популярної музики 25 років — сама вічність. Silver Apples залишалися невідомими цілу вічність. Після 1970 року ані Сімеон Кокс, ані Ден Тейлор музикою не займались. Здавалось, всі геть забули про Silver Apples. Аж ось 1994 року німецький лейбл TRC у піратський спосіб перевидав їхні перші платівки, а за два роки англійський лейбл Enraptured випустив ”A Tribute to The Silver Apples” з вісьмома виконавцями. І раптом виявилося, що гурт відомий серед новоявлених американських пост- та дроун-рокерів. Сімеон відіграв на фестивалі «Террасток» (Провіденс, Род-Айленд), а також видав кілька компакт-дисків з архівним і новим матеріялом. Видав він їх на власному лейблі Whirlybird — ні великі, ні незалежні лейбли інтересу до музики не виказали. Так осциляторний поп повернувся, нехай і без гучного резонансу.
Вибрана дискоґрафія
Silver Apples
LP, KAPP, 1968
CD, WHIRLYBIRD, 1997
Contact
LP, KAPP, 1969
CD, WHIRLYBIRD, 1997
The Garden
CD, WHIRLYBIRD, 1998
Джерело: Роман Піщалов, Андрій Орел та інші. Аутсайдер. Збірка статей про сучасну музику. — Київ: Бихун В.Ю., 2023. — Стор. 17-22.
Немає коментарів:
Дописати коментар