У попередньому випуску «Паралелей і меридіанів» ми ознайомили вас (а трагічним шляхом у мистецтві манчестерського квартету «ДЖОЙ ДІВІЖН» («Підрозділ радості»). Коли 18 травня 1980 року вокаліст групи Йєн Куртіс наклав на себе руки, решта колег: гітарист Бернард «Дікен» Альбрехт, басист Пітер Хук та барабанщик Стів Морріс не пішли на пенсію чи в сирітський притулок. Формацію після трауру було рішуче переорганізовано — народився «НЬЮ ОРДЕР», «НОВИЙ ПОРЯДОК».
1983 року европейські хіт-паради не втрималися перед навалою їхнього нового сінгл-днска під назвою «Чорний понеділок». Так розпочалася епоха... евродиско. Не дивуйтеся, «Модерн Токінг», Сандра, Сі. Сі. Кетч та інші заворушились у пелюшках трохи згодом. Як це не парадоксально лунає, але на континенті відповідальною за масовий музичний кіч 80-х є британська «інді»-група «Нью Ордер», цікаві ідеї якої, на жаль, жанрово спотворилися. Так-так, саме вона відкрила саунд, принципи аранжування — до ручки іншими спрощені — пізніше розкручені сотнями материкових епігонів. Характерна ритм-секція, синтІ-бас, ритм-машина замість ударних, пульсуюча електронна підкладка клавішних — впізнаєте обов'язкове майно сучасних дискотек? Але до «Нового порядку» — за винятком всюдисущого Девіда Боуї та всеїдних «Бі Джіз» — ніхто не пробував все те причандалля звалити докупи. Справа в тім, щоб аби грати, як «Нью Ордер», належало народитися в «Новому порядку». Чи: п е р е р о д и т и с я за одного музичного життя.
Перші МІСЯЦІ після смерті Й. Куртіса минали для иолег важно. «Джой Дівіжн» несподівано дізналися, що давно є... живою легендою рок-музики 80-х. Працювати й надалі в колись визначених рамках вимагало від них знову відчиняти ДВЕРІ. До чого це веде, трійця, що залишилася в живих, знала. Бернард Альбрехт: «Коли ми знову почали начисто, були дуже несміливими, замкненими в собі. «Підрозділ радості» просто боявся своєї майбутньої музики». Постійне ототожнення — нехай і підсвідоме — із «Джой Дівіжн» вплинуло на перші студійні роботи. Більше того, титульна пісня дебютного сінгл-диска «Церемонія» (липень, 1981) записувалася ще ЗА життя вокаліста Йєна Куртіса. Вони вже на ньому поставили хрест?
Друга сторона містила пісню «В сумному місці», пізніше присвячену покійному колезі. Саме вона справила приємне враження на критиків, хоча й будувалася на простому мотиві, виконуваному на клавішних. Спів — у принципі: нікудишній шепіт — ще сугестивні навіював слухачеві кількаразово повторені слова: «Так хотілося, щоб ти і нині був зі мною». Однак з в і д т и живими не повертаються.
* * *
До мікрофона, на лобне місце став гітарист Бернард Альбрехт. Коли записувався перший альбом «Рух» (листопад, 1981), особливо йому, новому лідеру, велося несолодко. Наче від траурного кокона-мумії, вокаліст звільнявся від манери загиблого попередника. Спів у студії накладали не один раз. Марно. Та й музика, власне, тяжіла до пережитих Істин. Як наслідок, «Рух» був тупцюванням на місці. Квартет — до них 1982-го приєдналася клавішниця Джульєн Джільберт — зрозумів: або вони рушать іншим музичним шляхом, або загинуть, як епігони «Джой Дівіжн». Обрали перше. На визнання довелося довго чекати.
…Сучасний саунд «Нью Ордер» — тепер класика. Як звучання інших супергоуп, як-то: «Зе К'юе», «Сімпл Майндз». За схвалення фахівців та публіки цей квартет тримається на певній відстані від усього світу — за винятком Музики. Вірний у всьому собі Б. Альбрехт: «Я пригадую перші концерти «Ю-Ту», Ми стали для них висхідним пунктом у кар'єрі. Наслідували «Джой Дівіжн» й інші, скажімо, «Сімпл Майндз».
Однак повернімося у висхідний, ї х н і й пункт, рік 1981-й. Альбом і три видані сінгл-диски, як не дивно, ніби представляють у творчості «Нью Ордер» дві різні команди. Чи не тому до 1985 року записи з малих пластинок не повторювалися на довгограючих? У такий спосіб «Новий порядок» начебто існував у двох паралельних світах — у Минулому та Майбутньому. За логікою речей їх мало розірвати на шматин парою басових коней. Скарані на життя вижили.
* * *
Вийти із замкненого кола квартет наважився в листопаді 1981 року сінгл-диском «Усе зазеленіло», який британська музична преса суворо покарала: «То зрада музичних ідеалів Йєна Куртіса!». Тією піснею «Новий порядок» зробив перший маленький крок уперед. Подалі від Дверей у Нікуди, за якими причаїлася Кістлява. Орієнтований на мелодику твір звільнявся від манери бунтуючих гітар, неповторних гіпнотуючих настроїв; дедалі більшу роль відігравали в репертуарі раніше не використовувані клавішні інструменти. Могильний хамелеон швидко пристосовувався до танцмайданчика.
• • •
Подальші хіти — «Спокуса» (травень, 1982) та «Чорний понеділок» (березень, 1983) — викликали більше розуміння а музичній пресі. Ними ще блукав лихий, але його вже лякав новаторський саунд. Переломним став тільки 1983 рік, коли квартет із Манчестера знову відлучили (тимчасово) від рок-н-рольної церкви та проклинали за зраду жанрових присяг. Їхній «Чорний понеділок» став наскрізь к о м е р ц і й н и м записом, майстерним у рамках новітньої естетики авангардного «інді»-попу. Відкривався другий етап у творчості групи; панк-рок чавили танкові гусениці новітніх музичних технологій.
Зрозуміти перспективні орієнтири музикантів дозволив тільки другий альбом «Сила, продажність та брехня» (березень, 1983), яким «Новий порядок» розіграв карту .мелодизму та значного спрощення. Це їх і врятувало. Записаний без участі колишнього продюсера «Джой Дівіжн» Мартіна Ханнета, він креслив схеми виразно ритмічної, місцями — дискотечної музики. Дивина та й годі, та попсовим ентузіазмом репертуар не фонтанував. Багато слухачів відкрило для себе, що Бернард Альбрехт вміє співати власним голосом і, найголовніше, щохвилі не навертаючи спогадів про померлого «Підрозділа радості». Попри значний комерційний успіх пластинки четвірка не зрадила ідеалів «незалежних» на британській рок-сцені. Власне, то Англія в своїм масовім попиті с к о м е р ц і а л і з у в а л а с я. Б. Альбрехт: «Ми, мабуть, єдина справді «незалежна» група. Що з того, що нам закидають претензійність? Ми нічого не вимагаємо для себе. «Новий порядок» просто записується й видає пластинки. Якщо вони людям подобаються, їх, логічно, купують».
* * *
Їхні фани повинні виявляти терплячість і чекати. Всі починання групи оповиті таємницями. Обкладинки дисків несуть суто номінативну інформацію: назва, номер за каталогом фірми «Факторі», час звучання, список номерів. І — жодних прізвищ, навіть членів групи або ж зведеного інструментарію. На концертах квартет із Манчестера довельми статичний. Музиканти грають боком, а то й спиною до публіки. Голови похилені, погляди внутрішньо зосереджені. Тотальна байдужість до оточення. Перші п'ять років вони категорично уникали розмов із журналістами: «Ми хочемо тільки грати, без усіх тих побічних різноманітностей. Чи важливо, хто виконує соло і на чому? Для нас — ні. Для нас немає навіть значення, ким м и є насправді. Вам подобається така музика? Це найістотніше. Решту, внутрішній світ, залиште нам».
Повним розквітом тенденцій, заявлених у «Чорному понеділку», забуяв альбом «Злиденне життя» (червень, 1985). Що на попередній пластинці здавалося теорією, тут стало практикою... За ними пішли інші. До речі, «Новий порядок» — одна з небагатьох сучасних груп, творчість яких користується поштивою увагою з боку різних колег. Це зумовлює і цілісна музика, І покровительські манери. Пітер Хук: «Що для нас успіх? Те, що ми можемо дозволити собі за один раз купити три комплекти струн, а старі віддати іншим. Нещодавно ось так обдарували гітарними струнами манчестерський ансамбль «Монстри Стокгольма». Між іншим, саме «Нью Ордер» виступив одним із фінансово потужних фундаторів музичного клубу «Хасіенда»; там свого часу дебютувала молодь Манчестера, типу уже широко відомих «Зе Смітс», «Інка Бейбіс», «Зе Реілвей Чілдрен». Бернард Альбрехт: «Манчестер — велике жахливе місто, де багато брудних будинків із 60-х років. Більшість молодих людей стоїть перед дилемою — або дудлити пиво, а потім мочитися на стіни, або створити власну рок-групу. Останнім ми завжди допоможемо».
* * *
1986-й виявився для «Нью Ордер» досить нервовим. Ширилися чутки, що група, мовляв, наказала довго жити. «Допомагала» англійська музична преса, швидка на некрологи. Давалася взнаки двостороння неприязнь: «Новий порядок» не любить давати інтерв'ю, а журналісти не люблять тих, хто… чогось там не любить. Мир таки було підписано, та вислухаємо щодо цього Б. Альбрехта: «Самі собі ми маємо небагато що сказати. Що тут вже говорити про журналістів?..».
Отже, сторони пішли назустріч одна одній під музику з нового альбому «Нью Ордер», що називався дещо пацифістично — «Братерство» (жовтень, 1986). То одна з найцікавіших пластинок формації; першою стороною вона розвиває лінію авангардної поп-музики, іншою ж — повертається до гітарного коріння «індепенденту». Втім, другий етап у семирічній діяльності квартету з Манчестера підсумував альбом «Субстанція» — зверніть увагу на полісемантику в назві: матерія, речовина, суть, зміст, майно, багатство — усе докупи! що з'явився в жовтні 1987 року, зібравши під одним дахом номери, раніше друковані лише на сінгл-дисках групи. Пітер Хук: «Новий порядок» ось і сягнув творчої зрілості. Ми стаємо з роками терпимішими, бо хочеться випробувати себе в нових вимірах. Наше життя давно минає віддалік від усталених у рок-н-ролі норм. Значить, усе гаразд». Дійшовши до вивчення першоелементів у власній творчості — простих, мов світ, радостей і втіх — «Нью Ордер» відірвався від лихого. Далеко?
* * *
Навесні 1988 року група виступила на пісенному вернісажі в Сан-Ремо, в програмі титулованих гостей. Частина з вас їх бачила по телевізору, частина частини — запам'ятала. Доти «Новий порядок» ніколи не грав «плейбек»; тому одразу відкинув пропозицію викаблучуватися під фонограму. Тільки настійне прохання з боку директорату їхньої фірми грамзапису «Фекторі» вплинуло. А ще — почуття гумору: «О, це слушна година, аби потренувати нашу міміку».
Виданий у січні торік альбом «Техніка» став сьомою позицією в дискографії англійського квартету. Вміщені на ньому дев'ять номерів наочно проілюстрували давно готові висновки більшості музичних оглядачів. Вони не приділяють особливої уваги текстам, а отже, не цікавляться ні малою, ні великою політикою, офіційно не беруть участі в добродійних програмах. Бернард Альбрехт: «Люди мають власну точку зору. Якщо хочеш їх у чомусь переконати, роби це через відповідні приклади, а не так політично лобово, як Біллі Брегг чи Пол Уеллер (два новітні «герої робітничого класу» Великобританії, фундатори лівої організації «Червоний клин». — О. Р.), які маніфестують одне, а на ділі роблять зовсім інше».
Що в підсумку? Бернард Альбрехт, Пітер Хук, Стів Морріс та Джульєн Джільберт — митці, яких успіх не змінив. Від лихого вони захищаються хресним знаменням Музики. То, здається, найважливіший п о р я д о к, який по собі залишить «НЬЮ ОРДЕР».
Джерело: «Молода гвардія» (Київ). — 26 серпня 1990 (рубрика «Відеосюжет»).
Немає коментарів:
Дописати коментар