Історія однієї з найпопулярніших негритянських груп «Земля, вітер та вогонь» почалась вісімнадцять років тому, коли три брати-музиканти Моріс (вокал, ударні), Вердайн (бас-гітара) та Фред (барабани) Уайти вирішили створити ансамбль. На той час вони були вже досвідченими виконавцями. Зокрема Моріс Уайт співав у негритянських групах, які виконували ритм-н-блюз, і водночас серйозно займався джазом як барабанщик. Він довго співробітничав з джазовим піаністом Ремсі Льюїсом, грав у славнозвісному джаз-клубі «Венгард Вілідж», але з особливою гордістю сьогодні пригадує, як більше двох місяців замінював відомого барабанщика Елвіна Джонса: треба сказати, що замінювати останнього непросто, якщо взагалі — можливо. Але захоплення вокалом перемогло, і Моріс серйозно замислився та взявся створювати групу, як могла б усе — співати й грати рок, поп, блюз, джаз, африканську та латино-американську музику. Це було надзавдання. Адже побутує думка: ті, хто береться виконувати усе, як правило, нічого путнього не виконують. Але повірте, це не про «Землю, вітер та вогонь»… Саме так назвали нову групу брати Уайти.
ПЕРІОД ЇХ СТАНОВЛЕННЯ нагодував тренування чи підготовку до якогось важливого змагання. Виконавці набиралися досвіду, вишукували цікаві музичні рішення, змінювали склад і будували вокальний фундамент. Три перші альбоми «Минулі дні й часи» (1972), «Вперед на небо» (1973) та «Розплющ очі» (1974) демонстрували типову негритянську музику того часу, зроблену зі смаком, але, як-то кажуть, без претензій.
Коли переглядаєш стару зарубіжну музичну просу, звертаєш увагу на факт, що усі критики та оглядачі розцінювали наступний альбом групи «Так буває на світі...» (1975) як вибух. Диск став кращим «чорним» диском Америки і зібрав усі можливі премії «Греммі» в усіх можливих категоріях: «кращий запис року», «кращі вокалісти-солісти», «краща аранжировка», «краща вокальна група», «краща... тощо».
А головна, музика групи справді не стала підвладною суворим законам музичного •хайпінгу», коли доля будь-якого виконавця та колективу вирішується кількома кваліфікованими діячами шоу-бізнесу. Це був по-справжньому цікавий музичний матеріал, зроблений талановитими музикантами, які твердо стоять ногами на ЗЕМЛІ.
ЩО ВІДРІЗНЯЛО ГРУПУ ВІД ІНШИХ? У першу чорту — вокал. Співають усі дев'ять виконавців. Низький «блюзовий» голос Моріса Уайта чудово поєднувався з високим «фальцетним» голосом юного Філіпа Бейлі, який і сьогодні залишається справжнім діамантом в ансамблі Бездоганний унісон точно «лягав» на неповторний, гнучкий та легкий ритм: із динамікою у «Землі...» теж було все гаразд. Може, тому виконання вдається таким прозорим і свіжим, як ВІТЕР.
Ну, а той факт, що темношкірих виконавців завжди відрізняло чудове володіння ритмом, вміння ним у потрібний час скористатися, — не має і сьогодні альтернативи. Не випадково ті музиканти під час виступів завжди змушують зал танцювати — так з'являється ВОГОНЬ.
Що ж далі — за логікою — повинні бути Мідні труби. Вони пішли! «Мідна секція» «Землі…» завжди кваліфікувалась як краща духова секція. Її послугами часто користувалися провідні виконавці: вокальне тріо «Емоушнс» та Роберта Флек, Удо Юргенс та Чака Хан, Філ Коллінз та багато інших.
ПОДВІЙНИЙ АЛЬБОМ «ВДЯЧНІСТЬ» (1976) засвідчив І той факт, що група чудово працює «живцем». Адже часто трапляється, що філігранна студійна група втрачає усе на «живих» концертах. Але справжній пік популярності братів Уайтів І Ко припадав на кінець 70-х років, коли з'явився диск «Усе і вся» (1977). Він вразив цілісністю, різноманітністю, блискучими сольними номерами та насиченими аранжировками. Привертали увагу й тексти: дуже прості та людяні, ніби осяяні мріями про загальний мир та взаєморозуміння.
У ЦЕЙ ПЕРІОД РОЗВИВАЄТЬСЯ музичний талант інструменталістів групи: Леррі Данн (клавішні), Ел Меккой та Джон Грам (гітари), Ендрю Вупфолк (саксофони) та Ралф Джонсон (перкашн) чудово виконують свої обов'язки. Концерти групи — завжди велике театралізовано шоу. Світло та піротехніка, чудові костюми та космічна атрибутика, таємничі «зникнення» музикантів зі сцени і фейєрверк музики — усе приваблює те вражає. «Земля, вітер та вогонь» (суто негритянська група) відома й тим, що на їхні концерти ходить на тільки «кольорова», а й біла публіка, Великий успіх мали виступи і в престижних танцювальних залах Америки.
Музиканти групи завжди пишалися тим, що відкривали знаменитий концерт поп-зірок світу в ООН —- на честь «Міжнародного року дитини» (1977), брали участь у записі музичного фільму «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеплера», разом з Пітером Фремптоном та групою «Бі Джіз» (1978).
УСТ НАСТУПНІ АЛЬБОМИ «Аз єсмъ» (1979), подвійний «Обличчя» (1980) та «Вставай!» (1981) були досить стабільними і цікавими. Маловідомий, але дуже сильний, на мою думку, «Пауерлайт» (1992) свідчить про чудовий смак те музичну мудрість групи. А потім з’явився альбом «Електричний Всесвіт» (1983), що відкрив нову електронну еру в житті ансамблю «Земля, вітер та вогонь». Зникли мідні труби (їх змінили комп’ютери), а з ними — і… популярність. Здавалося. що й таку відому групу відвідала традиційна творча криза. Адже бути модними та популярними водночас усе є таки не так легко. Отже, група зникла з поля зору майже на п’ять років.
Тоді вокаліст Філіп Бейлі розпочав сольну кар'єру, записав три сольних диски, співробітничав з Філом Коллінзом. У 1986 році Моріс Уайт підготував сольний, суто «дискотечний» альбом. Інші мовчали.
— «ЗЕМЛЯ, ВІТЕР ТА ВОГОНЬ» і не думали розпадатися,» — заявив у березні цього року Моріс Уайт в одному інтерв'ю. — «Ми щойно закінчили запис нової пластинки «Дотик світу». Наше «мовчання» можна розцінювати як спробу кожного попрацювати самому. А тепер захотілося знову працювати разом. Нова пластинка записана під впливом новітніх течій «реп» та «хіп-хоп». Цікавимося також останніми досягненнями в галузі музичних комп'ютерів та їх використанням. А головне — хочемо працювати».
Що ж, зачекаємо ще трохи. Вогонь — позаду, мідні труби — теж. Земля і вітер? Це. думаю, залишатиметься з нами що довго. Як стихія. Як феномени природи. Не найгірша доля, моли вона спіткає природна мистецтво, чи не так?.
Джерело: «Молода гвардія» (Київ). — 1988. — 11 грудня. — Стор. 3 (рубрика «Відеосюжет»).
Немає коментарів:
Дописати коментар