Сталося так, що назва однієї з великих, авторитетних та престижних сьогодні фірм грамзапису «ЕСМ» навіть дала назву справжній течії у сучасному музичному імпровізаційному мистецтві. Її абревіатура, «ЕСМ» (варто читати «І-Сі-Ем») — це скорочення від «Європейська сучасна музика». Заснована продюсером та звукорежисером Манфредом Айхером, фірма вдало вирішує складне завдання: запрошувати у студії звукозапису найцікавіших виконавців сучасної музики та послідовно працювати з ними — не обов'язково европейцями, — які з різними естетичними поглядами й протилежними творчими концепціями дивно складають єдиний музичний союз як п р о д о в ж у в а ч і європейської музичної культури. Тут записуються талановиті музиканти, а саме: Ян Гарбарек, Чік Кореа, Пат Метіні, Карла Блей, Дьюї Редмен, група «Орегон» та багато-багато інших. Але мова про одного з найяскравіших виконавців, піаніста та композитора Кіта ДЖЕРРЕТТА.
ВІН НАРОДИВСЯ 8 травня 1945 року в місті Аллентаун (див. відому пісню Біллі Джоела), це штат Пенсільванія, США. Грати на фортепіано почав, як і личить обдарованій дитині, у три роки. У шість — публічно виконав сольний-концерт. Змалку писав власні твори, переважно — фортепіанні мініатюри. Слухав джаз, захоплюючись перш за все піаністами-солістами. Його улюбленцями на все життя стали Арт Тейтум та Білл Еванс. 1960 року відбувся перший концерт, на якому 15-річний Джерретт дві години виконував тільки власні твори. А через два роки молодий виконавець став студентом славетного джазового університету — музичної школи Берклі. Але там Кіт провчився тільки рік, бо його виключили зі школи за те, що на одному з концертів учень грав... просто на струнах роялю. Цей факт викличе у багатьох меломанів усмішку, адже сьогодні це банальний спосіб, який використовують багато піаністів, а в ленінградського композитора Альфреда Шнітке є твори, де цілі частини написані для СТРУН роялю. Зрештою, чи сумував Кіт Джерретт за тим, що його витурили з престижної Берклі, чи ні, — залишається таємницею, але те, що працювати він став із подвійною енергією, — то факт.
1965 РІК. Джерретта послухав видатний джазовий барабанщик Арт Блекі — і запропонував 20-річному піаністові місце у своєму відомому ансамблі. Так почався шлях юнака у великий джаз. Зрештою, музична школа Берклі навіть за рік прекрасно підготувала молодий талант: так що невдовзі Кіт уподобався темношкірому сліпому сакс-мультиінструменталісту Роланду Кірку, котрий перехопив обдарування для дворічного співробітництва.
А двадцять років тому, на Таллінському міжнародному джаз-фестивалі, сталася справжня сенсація, коли виступав у рамках програми американський квартет Чарлза Ллойда. Уявляю собі, як заздрять своїм старшим за віком товаришам шанувальники джазу, котрі ще тоді (1967) побачили та почули молодого Джерретта. Ті, хто стежить за музичною кар'єрою того піаніста, знають, як поступово й ретельно готував він себе до сольного концертування. Після гри у різних комбо та різних квартетах артист пробував себе у тріо «Кіт Джерретт—Чарлі Хейден—Пол Моушн». А потім і взагалі його запросив до співпраці Майлз Девіс — геній, який майже безпомилково розпізнає у молодому невідомому виконавцеві майбутню зірку. Джерретт брав участь у записі трьох альбомів Майстра — «Концерт у «Філлморі» (назва концертного залу), «Live-Evil» («Життя — зло», дзеркальний відбиток двох слів), «Встань із цим!», що позначили модально-електричний період у творчості Майлза Девіса. На цих пластинках Кіт Джерретт грав на електричному фортепіано «Фендер», вдало використовуючи можливості унікального інструмента.
СОЛЬНУ кар'єру він почав на зламі 70-х років, коли надійшла просто ера справжнього визнання Джерретта в Європі. Такий успіх американця — і на нашому континенті!? Відомий джазовий критик із ФРН Йоахім Верендт пояснив це так «Порівняємо двох піаністів із США — Маккойя Тайнера та Кіта Джерретта. Перший — улюбленець американської критики — грає із феноменальним свінгом, силою, натиском, по-колтрейнівськи; другий — із терплячістю боксера — «тримає» удари критиків і має велику популярність у Європі. Мабуть, це вже національна риса: американці поважають силу в будь-якому виді та вигляді, тоді як Джерретт п р о п о в і д у є чуйність, задуму, розважливість, тяжіє до класичного викладення джазового матеріалу: словом, робить те, що так полюбляють у Європі».
ОТЖЕ, романтик нового покоління? Так, ту вакансію швидко заповнив саме Кіт Джерретт. Звісно, історії джазу відомі видатні солісти-піаністи. Але... Арта Тейтума та Білла Еванса вже нема з-поміж живих. Чік Кореа захопився чомусь електронними експериментами. «Багатоверстатний» Хербі Хенкок іноді й сьогодні грає соло, однак це має епізодичний характер. Хоча неправильно було б сказати, мовляв, Кіт Джерретт грає тільки соло. Навпаки. Останні записи (кращі!) зроблені в складі тріо — «Стандарти» (три пластинки). Справа в тім, що цей артист поєднує в собі блискучий індивідуальний талант та вміння бути тактовним партнером. На пластинках — а його дискографію важко тут навести, бо складно визначити в с ю! — широко зафіксована студійна й концертна діяльність. Втім «золотий фонд» складають альбоми, записані соло під час концертів у містах Європи: у Бремені (ФРН) та Лозанні (Швейцарія) — 1973. три пластинки; у Кельні (ФРН) — 1975, дві пластинки; — та в Японії: «Концерт в «Сан-Беар» — 1976, ДЕСЯТЬ! пластинок. Найкращим сольним студійним альбомом стала «Сюїта того, хто лишався живим» (1976) — зразок спонтанної імпровізації, хрестоматійний сьогодні для багатьох молодих виконавців.
З 1973 по 1984 Кіт Джерретт обирався ч и т а ч а м и та к р и т и к а м и двох впливових журналів «Даунбіт» та «Джаз-форум» кращим акустичним піаністом світу, а кілька разів і взагалі ставав «кращим музикантом року в США». Зрозуміло, що з ним активно працюють видатні джазові музиканти світу: Ян Гарбарек, Чарлі Хейден, Гері Пікок, Палле Даніельссон, Джек де Джонет та інші. Останнім часом артист записується у складі тріо, багато експериментує. Критику уже дратують ті постійні пошуки нового, хоча слухачі приймають новинки містера Джерретта із задоволенням. Якщо послухати подвійний альбом «Духи» (1985). записаний автором, котрий сам грав на всіх інструментах: фортепіано, саксофони. різноманітні африканські перкашн, різні флейти та індійські табла, ви самі переконаєтеся: подібну музику сприймає тільки підготовлений слухач. Тоді як широка аудиторія любить Кіта Джерретта іншого, такого, яким він з'явився у квартеті на альбомі «Очима серця» (1979), який блискуче виступав позаминулого року на польському «Джаз-джемборі», а потім записав фантастичний подвійний альбом «Книга доріг» (1987).
КОЛИСЬ, на початку 70-х, американська піаністка Джоан Брікін сказала так: «Я не знаю, що б робило молоде покоління музикантів, якби не було Білла Еванса». А я подумав: оце точно знаю, що б не зробили молоді музиканти, якби не було Кіта Джерретта.
Джерело: «Молода гвардія» (Київ). — 1988. — 14 вересня. — Стор. 3 (рубрика «Джаз-клуб»).
Немає коментарів:
Дописати коментар