Suicide

Андрій Горохов

Давно чекав я на цей момент — коли ж я нарешті зроблю передачу про нью-йоркський електро-дует Suicide. На що я власне чекав?

Скоріше за все, на книгу, в якій будуть у подробицях описані божевільні і скандальні концерти гурту і вигадливий психічний світ його учасників, а також процитовані інтерв'ю з ними, з яких стане зрозуміло, чому вони робили саме таку музику.

На що ж я, у результаті, дочекався? Бум навколо гурту Suicide — недооціненого у 1970-х, а потім несправедливо забутого, але проте дійсно культового — якось потроху розсмоктався. Від першого — геніального — альбому гурту мене вже не кидає в дрож, більше не можу я назвати себе і щирим шанувальником співака Алана Веґи. Альбом Алана Веґи з фінським мінімал-техно-дуетом Pan Sonic, що вийшов пару років тому назад, жахливо розчарував. Книга так і не з'явилася, а рідкісні інтерв'ю щоразу видавалися якимись невиразними і такими, що нічого, по суті, не говорять. Новий альбом Suicide і далі відкладався. І ось, нарешті, було оголошено, що він вийде наприкінці жовтня... я почитав прес-реліз — обіцяно багато нового і різноманітного — ледь не скретчінґ, себто дряпання грамплатівок у дусі хіп-хоп. Все це схоже на чергове розчарування, адже учасники Suicide випустили вже масу посередніх альбомів. Я зрозумів, що треба спішно робити хвалебну передачу, яка зіб’є з пантелику ще до того, як вийде альбом, адже якщо він виявиться катастрофічно слабким, у мене може взагалі зникнути бажання вимовляти слово Suicide.

А проте, це явище у царині рок-, поп- та електро-музики належить до тих, що вельми інтригують і бентежать.

Старий посміхнувся

Дженезіс Пі-Орридж

 

Чи помреш ти для мене?
Чи любиш ти мене настільки, щоб розтатися з життям?
Тут, у цій пустелі.
Місто, що гине.
Як сильно ти любиш мене?
Невже світ такий сумний?
Старий посміхнувся на це
У кафе в Танжері,
Весь у шрамах від ліктя до зап'ястя.
Сьогодні я, можливо, куплю цю книжку.
А я дивлюсь на хлопця, моя рука на його стегні,
Коли я прямую до ліжка.
І він почав усміхатися
Сумною посмішкою хлопця, що лежить у ліжку.
І старий посміхнувся, коли
Голка почала тремтіти, тремтіти, тремтіти у конвульсіях,
І маленькі краплі падали з голки на підлогу.
Він відвернувся,
Розмірковуючи — що робити зі знанням?
Холодна холодна вода в чаші на підлозі біля ліжка.
23 дні та 23 години на добу.
І старий посміхнувся, коли вена набухла, і пішла кров,
Коли вставив голку у руку,
Дивлячись, як горить і крутиться під склом кров,
Розмірковуючи: де він буде завтра,
Розмірковуючи: куди його занесе,
У кафе в Танжері
До нього підсів капітан Кларк.
Він працював на поромі 23 роки й один день,
Перевозячи наркоманів, дівчат і трупи до Іспанії,
Дивлячись, як труни стоять у ряд біля води;
Ти потонеш, якщо ти мертвий.
Холодна холодна вода.
І ти дивишся на небо.
Вгорі хмара,
І всім однаково, чи ллє на тебе дощ, чи ні.
І старий посміхнувся,
І його рука напружилася, коли він сплатив рахунок.
Я зайшов за ріг
До кімнати на Бовері.
Хлопець зігнувся удвоє, голий на підлозі,
Натирався якимось кремом.
Це все тільки сон?
Подивися на сліпих,
Що сидять у ряд (у кожного — біла тростина)
Та говорять у телеекран.
Вони намагаються з'їсти нас
У поламаного ліжка,
Вони завжди божевільні.
А капітан Кларк запрошує на борт:
Рейс 23, Нью-Йорка – Маямі.
Він розбився у лісі.
Палаючі тіла холодніють.
Люди блюють кров'ю
З криками: «Чому? Чому я?»
Усі говорять, що я збожеволів,
Усі говорять, що я збожеволів,
Вони завжди говорили, що я божевільний.
Бачу себе у водостічній канаві, у воді,
І з мене звисає гангрена з водяними крилами.
Тому що ми хочемо вбивати без жалю
З широко відритими очима, так збентежені перед стіною.
Це тривало так довго, і я думаю — хто тут?
Холодна холодна вода,
Холодна холодна вода.
Старий посміхнувся, коли повертався в кафе.
Чашка кава в оточенні друзів.
Невже світ такий сумний?
Так ти мене любиш?
А коли я приставлю до твого горла ніж?
Це міг бути тільки я.
Ти міг би зробити це для мене.
І старий посміхнувся
Своєю звичною посмішкою,
Поступово старіючи, приводячи до ладу речі,
Дотримуючи акуратність у справах,
Сидячи у кафе в Танжері.
Так наступає кінець світу
Пошепки.

 

Переклад пісні "The Old Man Smiled" з альбому Heathen Earth (1980) гурту Throbbing Gristle.

 

Джерело: «Аутсайдер» (Київ). — № 1 (2003). — Стор. 48-49.

Пустеля

Йєн Кьортис

 

Я весь об’їздив світ і в часі мандрував.
Що ти там бачив?

З цяцьками бачив святих.
Що ти там бачив?

В руїнах бачив знання.
 

Я весь об’їздив світ аж до в’язниць хреста.
Що ти там бачив?

Силу та славу гріха.
Що ти там бачив?

Кров Христову у них на міхах.
 

Я весь об’їздив світ — місця загибелі невідомих мучеників.
Що ти там бачив?

Несправедливі суди.
Що ти там бачив?

Сльози бачив на очах.
Сльози на їх очах.
Сльози на очах…

 

Переклад пісні "Wilderness" з альбому Unknown Pleasures (1979) гурту Joy Division.

 

Джерело: «Аутсайдер» (Київ). — № 1 (2003). — Стор. 52.

Американська молитва

Джім Моррісон — це, безперечно, одна з найбільш яскравих постатей в історії рок-культури. Син заможних батьків, ще молодим він повністю порвав з ними будь-які стосунки; кінематографіст за освітою, бродяга та бунтар за способом життя, блискучий співак (один з найкращих у рок-н-ролі). Та насамперед Моррісон — поет. Поет з багатющим інтелектом. Його поезії сповнені глибоких, дивовижних, іноді незрозумілих образів і метафор. Серед його духовних фаворитів — Уїльям Блейк, Артюр Рембо, Джеймс Джойс, Шарль Бодлер і Джек Керуак. Навіть його група «Дорз» («Двері») зобов'язана своєю назвою афоризму Блейка: «Якби двері сприйняття були чистими, усе людині являлося б в істинному світлі, тобто нескінченним».

Незадовго до смерті Джім начитав на магнітофон декілька своїх поезій. У 1978 році музиканти його групи поклали ті вірші на музику і видали альбом під назвою «Джім Моррісон. Американська молитві», яка включає однойменну маленьку поему і звучить як реквієм за Моррісоном.

Вічна тобі пам'ять, Джім!

Чи знаєш ти, що ми
                існуємо?
Чи пам'ятаєш про ключі
            від королівства?

Супутники закоханих

Лу Рід

Супутник летить у небесах:
сяйвом своїм причарував.

Його очима проводжав —
люблю дивитися ТБ.

Супутники
закоханих,
супутники
за-ко-ха-них...

Супутник летить прямо на Марс:
скоро відкриють там автобазар.

Його очима проводжав —
люблю дивитися ТБ.

Говорили, ти була
непривітна зі всіма,
з понеділка по четвер
ти нахабою була.

Супутник летить у небесах:
сяйвом своїм причарував.

Його очима проводжав —
люблю дивитися ТБ.

 

Переклад пісні "Satellite of Love" з альбому Transformer (1972).

 

Джерело: архіви журналу «Аутсайдер» (Київ).

Літа вже нема’

Джим Моррісон

Літа вже нема’.
Літа вже нема’.
Майже вже нема’.
Так, майже вже нема’.
Де опинимось ми,
Коли скінчиться воно?

Ранок нас вітав у забутті.
Полудень палав увесь у золоті.
Море посміхалось у ночі.
Коли літо піде,
Де будемо ми?
Де будемо ми?
Де будемо ми?

Літа вже нема.
Літа вже нема.
Були деньки,
Але усе мина’.
У двері стукає зима:
Літа вже нема.

 

Переклад пісні "Summer's Almost Gone" з альбому Waiting for the Sun (1968) гурту Doors.

 

Джерело: архіви журналу «Аутсайдер» (Київ).

«Союзом» незламним, Yes-публіки вільні

Олександр Рудяченко

З історією англійської супергрупи «ЙЄС» («Так») — самі складності й протиріччя. Наче з історією колишнього Союзу РСР. Від імперії зірок світової величини та вінка міцно збратаних народі» упродовж двох десятиліть вони дійшли параду суверенітетів і самовизначення впритул до відмежування. Митниці на кордоні і сольні альбоми, постійне перегрупування творчих сил і новий економічний простір, про які ніхто нічого доладного сказати не може. історія підбиває підсумки певного періоду розвитку, коли над світом сліпуче палали дві згаслі, здається, комети — «Йєс» та екс-СРСР. Ще один виток прогресу, який як і мистецтво постійно вимагає жертв!

Отже, під стилем прогресів-рок — у колишньому деформованому СРСР чомусь побутував термін арт-рок — мали на увазі творчість таких рок-н-рольних республік, як «Кінг Крімсон», «Емерсон-Лейк-і-Палмер», «Йєс», «Дженезіс», «Джентл Джайнт», «Фокус», «Канзас», «Ван Дер Грааф Генератор» те купи автономних країв, здебільшого, епігонів у репертуарній політиці. Сьогодні перегорнемо пожовклі сторінки Історії суперквінтету 70-х «Йєс». «Так»! Так. Його творча доля була б немислимою, якби не внесок п'ятнадцяти різких за значенням музикантів, котрі творили той Союз.

ПЕРША ЗУСТРІЧ двох ідеологів майбутньої формації відбулась у лондонському клубі «Ла Чесс» («Шахи») приблизно на початку 1968 року. Тут, в одному з найважливіших — як на ті часи — місць музичного бізнесу Великобританії, розташованому в районі Сохо, звичайним прибиральником працював Джон Андерсон (25.X.1944; Ланкашір). У свої 23 він мав стаж у рок-н-ролі вже дванадцять років, останні чотири роки знай пробуючись із столичною групою «За Вєррюрз» («Воїни»), з якою записав як вокаліст тільки один, невдалий, сінгл-диск. Басист-самоучка Кріс Скуае (4.III.1948; Лондон) мав менший сценічний досвід. Він грва у створеній старшим братом Тоні ритм-енд-блюзовій формації «Сім», але залишив безперспективну групу, захоплюючись доробком новоствореної команди «Найс» піаніста Кіта Емерсона.

Стиляга Болан, або Народжений для бугі

Олександр Євтушенко

16 вересня 1977 року о п'ятій ранку, повертаючись з нічного клубу «Мортон клабз», загинув у автокатастрофі Марк Болан. За кермом авто була його наречена Гпорія Джонс. На величезній швидкості машина врізалася в дерево на південній околиці Лондона. У серпні 1977 року вийшов у світ останній сінгл Болана «Святкуючий літо». В тому останньому шедеврі король бугі не лише передбачив власну загибель... Болан музично розпочав нову еру «нью-вейву>. «Хвиля» покотила. Без Болана. Але за його незримою присутністю в естетиці, ритмах, текстах...

Коли Марку було 15, журналіст Енгус Макджіл надрукував у журналі «Таун» статтю, де називає співаючого тінейджера королем лондонських стиляг — за його вміння одягатися за останнім словом моди. Після цього хлопця буквально закидали запрошеннями зніматися для реклами модного одягу. За прогули Марка відрахували зі школи і той під псевдонімом Тобі Тайлер почав виступати у невеликих столичних клубах, виконуючи пісні у стилі фолк. Відвідавши одного разу Францію, Марк знайомиться зі справжнім магом. Бесіди з чаклуном настільки причарували юну душу, що «чаклунські мотиви» склали зміст багатьох його перших пісень.

НЕВІДОМО, як склалося б життя обдарованого юнака, якби не знайомство з американським продюсером Джімом Економедісом, що й відкрило двері фірми «Декка». Марк підписує контракт і бере новий псевдонім Марк Боуланд, затим спрощує його до «Болан».

«Пінк Флойд»: майстри містерії

Кріс Велч

Раптовий вихід з «Пінк Флойд» основного композитора, автора багатьох пісень, вокаліста й гітариста Сіда Барретта ще в часи становлення групи давно обернувся в легенду, що її розповідали й переповідали сучасники вечорами біля вогнища за полумиском горохового супу

Через 20 років після народження руху хіпі влітку 1967-го «Пінк Флойд» знову привернули загальну увагу завдяки не менш драматичній події — залишив групу безумовний лідер ансамблю, його основний творчий потенціал протягом довгого часу Роджер Уотерс. Безперечно, початок слави «Пінк Флойд» поклав Сід досить згадати таку їхню класику, як «Естрономі Домейн» або хіти, що входили до списків кращих пісень року «Арнольд Лейн», «Постеж за грою Емілії». Однак саме Роджер привів групу до вершини на початку сімдесятих альбомом «Зворотний бік Місяця» — найкращим альбомом усіх часів.

Тільки навіженство Сіда спричинило його вихід з групи. Він був шалений геній переповнений ідеями, постійно постачав групу «сировиною», але змиритися з його анархізмом на сцені й поза нею вони не могли. Розкол викликав чимало суперечок і байок, що живуть і досі.

Чи медоносять сплячі «Бджоли»?

Олександр Рудяченко

У це важко повірити, але ансамбль «Бі джіз» — улюбленець мільйонів дівчаток-підлітків з усього світу, уже відзначив тридцятиріччя своєї артистичної діяльності. Записано двадцять дисків-гігантів, кілька десятків справді гарячих «бойовиків», створено понад дві тисячі пісень, принаймні чверть яких свого часу була в активному репертуарі таких зірок поп-музики, як Том Джонс, Дін Мартін, Френк Сінатра і навіть легендарний Елвіс Преслі. Однак сьогодні є всі підстави говорити про третій ренесанс у творчості братів Гібб. У лютому музичні видання Америки й Європи повідомили, що ансамбль ретельно працює над новим альбомом, який не матиме нічого спільного «з гуркотом у стилі диско». «Так, ми залишимо колишню мелодійність, — сказав у інтерв'ю Баррі Гібб, — але домінуватиме ритм-енд-блюз». Окрім того, триває напружена робота над повнометражним відеофільмом з життя «Бі джіз», режисер якого Стів Баррон відомий як автор відеохітів «Біллі Джейн» Майкла Джексона (показаний минулого року по ЦТ), «Гроші за ніщо» групи «Дайр стрейтс» тощо. Уже промайнули й повідомлення, що альбом братів Гібб зразка 1987 року називатиметься «Зворотний бік казки». А починалося все прозаїчно, навіть банально...

ОДНОГО суботнього вечора 1955 (!) року в манчестерському театрі «Гаумонт Сіете» перед початком чергового спектаклю троє хлопчиків, що тоді називалися «Голубі кошенята», виконали для глядачів, які займали свої місця, кілька пісеньок з репертуару Томмі Стіла та Лонні Донегана. Такий вигляд мав перший публічний концерт восьмирічного Баррі (нар. 1 вересня 1947 р.) та його шестирічних братів: близнюків Моріса та Робіна (22 грудня 1949 р.). Окрім щирих оплесків, той виступ приніс їм перший гонорар у розмірі... двох пенсів на брата. І присмак недалекого успіху.

Невдовзі брати отримали пропозицію на постійну співпрацю з місцевим музичним клубом, де лідером та барабанщиком тамтешнього оркестру був їхній батько Х'ю Гібб. Відтоді щовечора вони вже мали втричі більше.

Перший період діяльності братів Гібб закінчився весною 1958 року, коли сім'я у пошуках кращого життя емігрувала до далекої Австралії. Тем тріо придбало дешеві гітари і засіло у репетиційному залі, влаштованому у старій пивниці, яку родина купила під помешкання у містечку Лейнкоув, що неподалік від Сіднея. Репертуар у стилі кантрі та поп-музики: саме тоді з'являються і перші твори, написані Баррі.