Спасибі вам, друзі, що ви повертаєтеся з відпусток. Спасибі, любі, що не забуваєте про наші обіцянки й регулярно нагадуєте про них. Ні, «Молода гвардія» звертає увагу на ваші листи із терміновими запитаннями: «Коли ж почнеться серіал «МЕТАЛУ ВСІ РОКИ ПІДВЛАДНІ». Власне, він уже почався — публікаціями про «ГАНЗ Н'РОУЗІС» (28.V), «АС/ДС» (30.VII) та «БЛЕК САББЕТ» (6 і 13.VIII). Про «Айрон Мейден», Оззі Озборна, Удо Діркшнайдера. яких ми представляли цього року, не згадуватимемо. Бо відсьогодні поведемо мову про справжніх динозаврів, апостопів «хеві».
Отже, відеофільм із продовженням: «ЛЕД ЗЕППЕЛІН» — сліпуче сузір’я талантів на рок-н рольному небокраї першої половини 70-х, батьки «важкого» блюзу, що нині обріс тисячами епігонів, цілий розділ в історії рок-музики. Хоча… Як заявив в інтерв'ю «Мелоді Мейкер» вокаліст Роберт Плант: «Суть цього ансамблю полягає в тому, що ми робимо виключно те, що хочемо. Якщо маємо на те бажання». А в своєму підручнику «Мистецтво рок-н-ролу» (1983) американець Чарльз Т. Браун роз'яснив: «Так, іноді славу тієї групи затьмарювали інші британські ансамблі, що, звісно, завдавало деякої шкоди «Лед Зеппелін». Утім, той квартет мав шалений успіх упродовж ряду років — однаковою мірою завдяки виконавській майстерності, самобутності та маркетингу. То був всебічно розвинений ансамбль, що поєднав у собі впливи різних жанрів».
1. ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ТОМУ
ДЛЯ майбутніх «ЛЗ» усе малося з... безвиході. У липні 1968 року наказала довго жити британська група «ЯРДБЕРДЗ» («Свійські птахи»), в досить строкатому репертуарі якої спочатку домінував ритм-н-блюз, хоча деякі фахівці бачать у тому квінтеті попередників такого стилю, як хард-рок. Наприкінці своєї кар’єри, записуючи шостий американський альбом «Маленькі ігри», та група уже не плодила хіти, а здебільшого експериментувала у студіях звукозапису, шукаючи нову суміш психоделії та енергійного, до-«металевого» звуку. Окрім іншого, смаки продюсера Мікі Моста, котрий опікувався ділами, скажімо, Донована — а пізніше відомої киянам на власні очі Сюзі Кватро і невідомих «Смоукі» — та власне музикантів дедалі діаметрально розходилися. Словом, коли записувався той останній альбом, групою «Новобранців» — назву колективу можна й так перекласти — уже заправляв 24-річний лідер-гітарист Джіммі Пейдж, котрий на тім посту змінив таких двох славетних попередників, як Ерік Клептон та Джеф Бек; саме їм група завдячувала прекрасною репутацією і у меломанів.
Отже, «…птахи» порозліталися хто куди, а молодий керівник залишився сам на сам Із назвою вже неіснуючої команди та купою невиконаних концертних зобов'язань на гастролі у скандінавських країнах. Йому просто т р е б а було вжити рішучих заходів, щоб не потрапити а буцегарню. Познайомимося з героєм поближче.
Перш ніж приєднатися до «Ярдбердз», ДЖЕЙМС ПАТРІК ПЕЙДЖ народився. Це сталося 9 січня 1944 року в місті Хестоні, графство Мідлсекс. Син співробітника одного з невеличких бюро з працевлаштування, він непоспіхом визначав власний шлях у житті. Будучи учнем художньої школи в Крайдоні і маючи неабиякі амбіції стати художником, Джіммі на всяк випадок вчився й грати на гітарі, копіюючи нота за нотою імпровізації Джеймса Бартона, який виконував «середньошкільний ритм-енд-блюз», і надихаючись грою Скотті Мура, котрий акомпанував на ранніх пластинках Елвісу Преслі. У 16 років юнак уже працював із ансамблем Ніла Крістіанса «Зе Крузейдерз», у 19 — музикував із відомими джазистами, такими, як саксофоніст Тадді Хайєс, піаніст Марк МерфІ. Робота у студії — будь ласка, а ось концертні траси — перепрошую... Справа в тім, що Джіммі Пейдж завжди мучився морською хворобою, страждаючи від природної фізичної слабкості. Тож він став просто незамінним музикантом, котрий залюбки запрошувався на запис, бо завжди був напохваті. З іншого боку, Дж. Пейдж починав як самоук, музикант-аматор. Він сам про це: «Ні в якому разі про мене не варто говорити, як про о с в і ч е н о г о музиканта. Наприклад, я не читаю нот вище рівня, притаманного розвиненій семирічній дитині». Та це, власне й не треба, якщо є ТАЛАНТ.
ОСТАННІЙ БУВ. Інакше ось такого послужного списку «сесійної» роботи артист би не мав. Із ким тільки не грав Джіммі Пейдж як студійний музикант, поки у липні 1966 року не ввійшов до складу «Новобранців». У січні 1965-го він допомагав записувати другий сінгл-диск групи «Ху» — «Не можу пояснити», а потім анонімно з'явився і на їхньому історичному альбомі «Моє покоління» (червень), що став справжнім гімном руху модів. Дж Пейдж оздоблював дискографію ірландського квінтету «Зем», де свого часу вокалістом дебютував Ван Моррісон: альбоми «Крихітко, прошу, не кидай мене», «Слава». Співпрацював із відомим блюзовим гітаристом .— пізніше: основним конкурентом — Джефом Беком («Балеро Бека»), котрий 1966 року почав сольну діяльність. Не втомлюватиму вас деталями, але кількість рок-імен нехай вразить: «Кінкс», «Претті Сінгс», «Джорджі Фейм», «Роллінг Стоунз» (так-так!), «Херманс Хермітс», англійський співак Донован. навіть Джон Маклафлін (пізніше: «Махавішну») та майбутній барабанщик Джімі Хендрікса — Мітч Мітчел.
І це не все. Бо поступово, багато і ретельно працюючи в студіях, Джіммі Пейдж перетворювався на багатоверстатника. Не цурався тож і поп-музики.
КОЛО його Інтересів не вичерпувалося музикою як мистецтвом. Приблизно у той період Дж. Пейдж пробував себе і як етапний продюсер, тобто аранжувальник-композитор фірми «Імід'юейт» — сінгл-диси «Остання миля» співачки Ніко. Він лродюсирував пластинку двох гітаристів Джона Майєла та Еріка Клептона «Я — твій чаклун» (1966). Як студійний композитор співробітничав із американською поп-артисткою Джекі де Шаннон, написавши вісім пісень. На додаток Джіммі Пайдж уже мав у журналістів репутацію ексцентрика, котрий цікавиться магією і «таємними знаннями», колекціонує книжки Алістера Кровлі, новаторськи ставиться до музики. Іноді користуючись задля дивного звучання гітари грою... смичком. Пізніша він створить своєрідну школу гітарної сонористики, хоча й на виробить виразного виконавського стилю, ям, скажімо, Джімі Хендрікс або Джеф Бек.
Тож тепер вам не дивно, чому в січні 1965-го саме йому, 21-рІчному юнаку запропонували замінити одіозного Еріка Клептона в групі «Ярдбердз»; тоді вакансію гітариста замінив Джеф Бек. Чому Пейдж відмовився? З вище означених причин: стан здоров'я та чималі прибутки, які приносила праця студійного музиканта. Та коли в липні наступного року «Новобранців» залишив 20-рІчний басист Пол Семуел-Сміт, Джіммі дав згоду. Більше того, коли раптом захворів лідер-гітарист, саме новачок виконував його функції. По одужанні Джефа Бека деякий час вони удвох грали соло-партії...
Та, ям відомо, двом ведмедям в однім барлозі завжди тісно.
Так що даремно мм дещо поблажливо ставимося до власної музичної молоді: мовляв, що з 23-річного гітариста візьмеш? У тому віці Джіммі Пейдж прийняв командування «Ярдбердз» і незмінно вів групу два роки. До речі, їхній останній заловий альбом «Лів», виданий на американському грамофонному ринку вже 1971 року, хоча й записаний 30 березня 1968-го в нью-йоркському «Андерсон Сіета». за репертуаром уже! нагадував ранніх «Лед Зеппелін». Тобто Пейдж знав, що робить і куди слід спрямувати зусилля. Так, не маючи ще блискучої техніки, інколи скочуючись до еклектизму, молодий артист до середини 1966 року зарекомендував себе непересічним аранжувальником, сміливим продюсером записів і талановитим організатором, котрий умів — від бога, мабуть, — точно добирати собі колег. Наприклад, серед інженерів звуку, з якими Дж. Пейдж працював у найблагословенніші для нього часи, значилися: раніше пов'язаний із групою «Ху» Глін Джонс та дорадник самого Джімі Хендрікса Едді Крамер.
ПЕРШИМ інструменталістом, ангажованим капітаном Пейджем у нову команду сплутаних концертними зобов'язаннями «Ярдбердз» став ДЖОН ПОЛ ДЖОНС. Справжнє ім'я — Джон. Болдуїн. Народився 3 січня 1946 року в Сідкапі (графство Кент) у родині професійних музикантів. На ті часи вже добре володів бас-гітарою та клавішними інструментами. Як і лідер «Нових Новобранців», Дж. П. Джонс мав репутацію відомого «сесійного» виконавця. Співробітничав з англійським ВІА «Шедоуз», що колись супроводжував співака Кліфа Річарда, барабанщиком Тоні Міхенем, басистом Джетом Теренсом Харрісом. Записувався з такими зірками, як «Роллінг Стоунз», «Херманс Хермітс», Шірлі Бассі, Кет Стівенс і Лулу (більшість цих імен уже, на жаль, не пам'ятає); аранжував частину репертуару Дасті Спрінгфілд та Доновану. Той басист уже пробував, без особливого успіху, розпочинати власну кар'єру, сформував навіть ансамбль, з яким тішив солдатів на американських військово-повітряних базах. Але, на щастя, це у Джона Пола Джонса швидко минуло.
ЯК СТУДІЙНІ музиканти вони частенько зустрічалися із Джіммі Пейджем. Інколи — грали разом, балакали про можливий спільний проект. Останнє ніколи ні до чого не зобов'язує. Словом, колеги якось допомагали вдвох записувати новий (дев'ятий) альбом шотландського співака з міжнародною репутацією Донована під назвою «Шарманщик» (1968), котрий на ті часи протестував проти американської агресії у В'єтнамі. А по закінченні роботи збагнули, що далі діятимуть тільки разом. Отже, тандем двох професійних талантів був закладений. Згодом у групу мали прийти ще й двоє самодіяльних самородків.
Джерело: «Молода гвардія» (Київ). — 1989. — 27 серпня. — Стор. 3 (рубрика «Відеосюжет»).
Немає коментарів:
Дописати коментар