Коли сучасники з «Рабботи Хо» не могли продемонструвати нічого крім своїх надмірно розбухлих амбіцій, а від зарозумілого гітарного конструктивізму «Біакорд» просто нудило, «Іванов Даун» були єдиними, хто на початку 1990-х рр. змогли запропонувати живий, ориґінальний підхід до музии. Клоуни з «ВВ» все ще загравали з натовпом і видавали з себе народних героїв, одначе «Макет», лідер індастрієл-нойз-гурту, зробив те, на що так довго чекаєш від справжнього майстра, — повністю порвав з псевдонародними фокусами і почав творити правдиво космополітичне мистецтво, що його могли би зробити і в Манчестері, і в Йокогамі, і в Сіетлі.
«Іванов Даун» вийшли з Броварів, промислового міста-супутника Києва. Історія не зберегла відомостей щодо того, звідкіля з’явилася назва гурту. Іванов — типове російське прізвище, а додаток «даун», схоже, натякає на певний психічний розлад, нездатність адекватно сприймати дійсність. Наприкінці 1980-х рр. Олексій «Макет» Дегтяр тусувався з «Альтернативою», що в свої музиці рухалися стежкою нових романтиків. Аж ось ґрупа припинала своє існування, і він переключився на лоу-фай-нойз-пост-індустріел. Об’єднавши свої зусилля з Андрієм «Салехом» Саліховим (бас) і Сергієм Сахно, він вирушив досліджувати невідомі області нових збуджуючих вібрацій. Дебютний виступ гурту на фестивалі «Йолки-Палки» у січні 1990 року привернув особливу увагу любителів андеґраунд-музики, і музиканти мало не миттєво перетворилися на зірок. Протягом року склад реформувався, і сформувалось ядро гурту з таких учасників: «Макет» (гітара, вокал), «Салех» (бас) і Володимир «Лимонад» Федюшин (барабани). Час од часу склад змінювався, «Салех» перейшов на гітару, приходили й шли бас-гітаристи та барабанщики, але неодмінним учасником групи залишався «Макет». В середині 1990 року зробили перші записи.
Черпаючи своє натхнення в King Crimson, Sonic Youth, Psychic TV, протягом періоду 1991-1993 рр. «Іванов Даун» запропонували серію шумних гітарних виступів, а пізніше «Макет» (автор більшости музичного та текстового матеріялу), розвиваючись, звернувся до електроніки та комп’ютерів. Треба зазначити, що в Україні «Іванов Даун» були справжніми музичними дисидентами, творячи одверто міську культуру в переважно селянській — за світосприйняттям — країні, що нею Україна була та лишається. Вони запропонували щось таке, що більшість слухачів збагнути не могла, тим-то популярність їхня обмежувалась невеличким колом справжніх поціновувачів.
Мені неодноразово довелося бачити «Іванов Даун» на сцені. Пам’ятаю перший раз, коли я відвідав їхній виступ. Ввечері вони — разом з іншими експериментальними проєктами — грали в будинку культури ім. Корольова, що майже на околиці Києва. Район навкруги був спальним районом, де мешкали пролєтарі та службовці нижньої ланки. Це був 1991 рік, початок пострадянської доби, коли люди думали, що вони стоять перед порогом нового життя. Без перебільшень можна сказати, що всі мали великі сподівання. Це було до руйнування ілюзій у середині 1990-х рр., до інфляції, економічної катастрофи, зубожіння, деіндустріялізації, «переїзду» до «третього світу». Ще не було злости та втоми.
Шоу відкривав Олександр Нестеров, який виконав на сцені вправи для бас-гітари та синтезаторів. Звучало наче як ембіент, що його фаном я ніколи не був. Проте мені сподобалося, як він атакував гітару смичком та металевими кришками від коробок з-під кінострічки. Після нього «Біакорд» видали звичайний свій «набір» — імпровізаційні заготовки довкола трупу електричного джазу. Вони полишили враження, ніби пихаті дорослі вчили маленьких діточок музиці. «Іванов Даун» своєю чергою почали з телєвізора, встановленого посеред сцени, на якому транслювали «Макета», що він ховався за лаштунками. Першим номером була напівакустична канцона. На сцені були всі члени гурту (того вечора це був квартет) за винятком «Макета», що його замінив телєвізор.
Після концерту я неодноразово подумки повертався до того телєвізора на сцені. Що означав той жест? Чи не була то заява, що нагадувала, що сьогодні, в умовах промислового (індустріяльного) масового виробництва, все живе та всіх живих можна замінити? І замінити навіть не «другими примірниками», а образами? Так що навіть сама присутність музиканта — у даному разі музиканта, але ним може бути й актор, — є геть необов’язковою. Якщо глядачів (слухачів) і виконавців під час видовища розділяє певна відстань, якщо вони не можуть власне «відчувати» один одного, то не перетворюється концерт — надто, коли він повністю або частково виконується під фонограму, — на сеанс, подібний до кіносеансу? І що зміниться, якщо музикантів замінити образами? Яким буде ефект? Високоякісна, записана заздалегідь імітація може, здається, викликати ті самі відчуття, що й живий виступ — якщо, звісно, проєктувати її на відстані. Ба більше, після ретельного вивчення поведінки публіки на концертах можна навіть передбачити відому низку сценаріїв, що дозволило би реорганізовувати послідовність окремих номерів під час такого аудіовізуального сеансу. Підлаштовувати «виступаючих» під настрій слухоглядачів і допомагав би їм реагувати на поведінку авдиторії міг би окремий, прихований за сценою оператор.
Крім того, цей телевізор на сцені був критикою банальности та пасивности. Слухач прийшов на концерт в очікуванні унікальної, неповторної події. Натомість він отримав банальний перегляд телепередачі, яку він міг подивитися і вдома. Зі слухача його перетворено на телеглядача, а телевізор виступає символом пасивного дозвілля крайнього ступіня.
Після того, як вони завершили канцону та прибрали телевізор, «Іванов Даун» пригостили авдиторію своїми улюбленими ласощами з міського шуму. Постійних відвідувачів концертів, які протягом багатьох років звикли до орієнтованого на гіппі мурмотіння та «нової хвилі» з других рук, познайомили з новим баченням. «Макет» запропонував звукову доріжку до механічного апокаліпсису, маніфестацію чистої руйнівної енерґії. Він без жалю хлистав своїх слухачів звуками, що видобував зі своєї гітари. Не дивна річ, що багато хто покинув залу до закінчення концерту. В паузах між піснями якийсь молодик переді мною волав до «Макета»: «Napalm Death давай! Napalm Death давай!» Це та нервова напруга, можливо, і призвели до того, що вразливий «Макет» втратив контроль. Концерт закінчився дуже швидко — «Макету» несподівано зупинився на середині четвертого номера та покинув сцену.
Те, що я побачив і почув, настільки вразило мене, що гурт назавжди завоював мою довіру; той концерт зробив мене прихильником «Іванов Даун».
У 1990 та 1991 рр. «Іванов Даун» вельми активно гастролювали: грали на «Чорні раді» та «Повному гудбаї» в Києві, на «Індюках» в Москві та «Анти-СНІД рок-н-рол» у Твері. Їх також запрошував виступати польській рух «Солідарність». Одначе маю зазначити, що пізніші випадкові виступи гурту ставали дедалі менш цікавими — через відхилення у бік альтернативного мейнстріму. Десь на початку 1990-х рр. «Макет» — у складі «ВВ» — їздив до Франції в пошуках успіху та грошей. Про жоден значний успіх у тамтешній публіці відомостей немає. Потім казали, що він почав кар’єру ді-джея, рік вештався у Москві, навчаючись і практикуючись на місцевій сцені. Потім повернувся до Києва. Він діджействував у кількох нічних клубах не без визнання, але обмеженого. Писав музику для кіна та телебачення.
Шкода, що звук, який видобували з таким щільною насиченістю під час живих виступів, рідко вдавалося відтворити повністю на студійних записах «Іванов Даун». Через брак фінансових коштів і обмежений ринок професійної студійної апаратури виконаним у напівдомашніх умовах записам «Іванов Даун», так само як більшості українських музичних гуртів того часу, бракувало якости та продюсингу. Записи, які є моїми найулюбленішими музичними документами ґрупи, є “Killing Power: Live at the Dead End 1992” (презентація їхнього концертного потенціялу) й “Sansidaba” (збірка гітарних атак, електронних доробок і дивацтв з 1993-1995 рр.).
Записаний взимку 1991 року в студії Будинку вчених Академії Наук України, альбом “Best Urban Technical Noises” найповніше представляє експериментальний бік групи. Перелік пісень на ній писано на самобутній «даунській» мові: літери нагадують дитячі малюнки або таємний шифр. «Макет» також співає кілька пісень на цій «даунській» мові. Група у всій красі представлена у “Tua (Jazz)”, “Dawn”, “Tech-Von-Tech”. У записі взяли участь «Макет» (гітара, вокал), «Салех» (гітара), Ігор «Кісик» Вислоух (бас), «Лимонад» (барабани) і Ігор «Філя» Фількін (барабани). Звукорежисер — Валерій Папченко.
“Sansidaba” — це компіляція матеріялу, записаного у період з 1993 по 1995 рр. Пісні «Программа (новости)» та “Never Again” з цієї компіляція я мав можливість послухати на одному з епізодичних виступів гурту у київському Палаці Спорту 1996 року. Місцеві телевізійні канали транслювали відео для ще двох треків — “Walk Your Fish” і «Баянна» (або «Балканська»). Остання особливо цікава. Ще в школі «Макет» вчився грати на баяні, таким чином цей номер звучить ніби спогад про минуле та суперечить сказаному вище про космополітичні настрої ансамблю. Тут «Макета» виступає як автор-лірик. Крім цього, “Sansidaba” містить ще один вельми мелодійний номер — “NeсRomanter”, дуже далекий від нойз-року “Best Urban Technical Noises” або аґресивного шквалу живий виступів.
На жаль, відсутність налагодженої індустрії тиражування і розвинутого музичного ринку, а також брак інтересу з богу широких слухацьких мас та продюсерів не дозволили «Іванов даун» продовжити свої експерименти. Не заробили вони собі своїм мистецтвом і на життя.
Вибрана дискоґрафія
Best Urban Technical Noises
CS, KOKA, 1991
Killing Power: Live at the Dead End 1992
CD-R, DOWN, 2009
Sansidaba
CD-R, DOWN, 2012
Записи 1993-1995 рр.
Джерело: Роман Піщалов, Андрій Орел та інші. Аутсайдер. Збірка статей про сучасну музику. — Київ: Бихун В.Ю., 2023. — Стор. 49-53.
Немає коментарів:
Дописати коментар