«Індастрієл», здавалося, чудово підійшов для заповнення пустоти, що утворилася після того, як захлинулася апокаліпсична риторика панк — року. Речі, які живили агресію панку (нудьга повсякденного життя, безглуздість цілеспрямованої й осмисленої діяльності) лишила двері відкритими, запрошуючи до всеосяжного вивчення й адекватного віддзеркалення у мистецтві занепаду капіталізму. У напруженій атмосфері Лондона 1977-го, коли суспільний лад Англії стояв на порозі хаосу — сектантські розборки усередині соціальних груп, сутички між фашистами і ультралівими, насильство на вулицях і фінансова криза, коли чорні окуляри служили ширмою, що приховувала параною і фобії, «1984 рік», здавалося, чекав за кожним рогом. Панк на той час далеко не пішов: його стиль перетворився в позу, став предметом комерційного споживання. Було необхідно щось нове, але що? Індастрієл став неминучою реакцією на те, у що, в остаточному підсумку, перетворився панк-рок — старий добрий рок-н-рол.
Throbbing Gristle ніколи не були музичною групою в чистому вигляді. Організований 1976 року Дженезісом Пі-Орриджем, Пітером Крістоферсоном, Козі Фанні Тутті та Крісом Картером, гурт був скоріше певним художнім проектом, місією в суспільстві, яке переживає другий промисловий переворот.
Перед тим як об'єднатися кожний з учасників проекту пробував себе у різних областях навколохудожньої діяльності. Дженезіс Пі-Орридж наприкінці 1960-х тусувався в середовищі лондонського андерграунду, брав участь у діяльності художньої групи «Галактика, що вибухає» (Exploding Galaxy) і випускав свій власний часопис Worm. У 1972 оду він знайомиться з довгоногою красунею Козі, і вдвох під назвою COUM Transmissions з перформенсами та хеппенінгами вони об'їжджають пів-Англії. 1976 року COUM Transmissions своєю ретроспективною виставкою «Проституція» у лондонській галереї ICA вчиняють міжнародний скандал. Пітер Крістоферсон працював у художній агенції, що робили обкладинки для платівок Pink Floyd і Led Zeppelin. Але з усіх майбутніх членів TG тільки Кріс Картер грав на музичних інструментах і серйозно займався експериментами зі звуком — збирав власну апаратуру і у нетрадиційний спосіб використовував вже існуючу.
Як і їхній прообраз — COUM Transmissions — Throbbing Gristle були групою, улюбленим методом якої була провокація. Їхня місія? Зірвати рожеві окуляри, за допомогою яких суспільство намагається захистити себе від проявів грубої й жорстокої реальності. Їхня музика певне виходила з діонісійського початку (див. роботу Фрідріха Ніцше «Народження трагедії з духу музики»): не схильні до сп'яніння ілюзіями щодо можливості впливу на слухачів за допомогою музичних засобів, вони намагалися одночасно розважати і шокувати, що породжувало відчуття невпевненості у людей, звиклих до споглядання прикрашеного насильства та страхіть тільки на екранах телевізорів. Вони зробили спробу відновити справжні перспективи реальності і повернути стражданню біль. Їхній підхід був спірним, але інтригував.
1976 року вони заснували власний лейбл Industrial Records, завдяки чому стали мимовільними батьками-фундаторами інді-руху. Група була лабораторією, науково-дослідним інститутом, що займався вивчення межами припустимого в музиці. Їхній перший реліз "The 2nd Annual Report" побачив світ 1977 року. Через брак коштів платівка вийшла обмеженим (785 примірників) накладом, а обкладинки до неї виготовлялися на копіювальному апараті. Якщо життя в постіндустріальному суспільстві — це кольорове стереокіно, тоді Throbbing Gristle — це звукова доріжка до такого кіно: гудіння синтезатора та брязкотіння гітари вимальовує похмурий пейзаж сучасного меґаполіса, де будинки дихають самітністю, де любов — це безжалісні ревнощі та вправи в садо-мазохізмі, пошук свободи — марна спроба утекти від людей і самого себе, спроба компенсувати ущербність свого внутрішнього світу грошима та розвагами.
Місто, як ненаситне чудовисько, щодня пожирає людей — маленьких сірих К. Рідке ранкове сонце відбивається в калюжах, що ніколи не висихають, і гасне в чорних прорізах вікон. Пацюки і людина в споконвічній боротьбі за існування. Революції і перевороти відійшли в область преданий — їх досліджують, продають, купують, але їх не роблять, і вони нікого не хвилюють. Єдине, що ще може розворушити — знущання і провокація. Таким був той урбаністичний ландшафт, урізноманітнити який TG й намагалися у своїх провокаціях через порушення всіляких норм і табу.
TG сконцентрували свою діяльність на вивченні прийомів маніпуляції й інформаційної війни, застосовуючи які, бунтували проти інстинкту покірності. Як самі вони мовляли: «Ми приносимо неприємності, вірно; але ми робимо це тому, що інакше світ був би таким нудним...» Катування, культи, війни, техніка переконання, незвичайні убивства (особливо, скоєні малолітніми та психопатами), патології, венерологія, концентраційні табори, історія уніформ, магія Елістера Кроули як і багато чого іншого були сферою їхнього особливого інтересу. Вони започаткували застосування техніки колажу Вільяма Берроуза і Брайен Джисіна до роботи над музичним і текстовим матеріалом.
Термін «індастрієл» вигадав друг TG Монте Газазза. Він оформив його в гасло: «Індустріальна музика для індустріальних людей», уклавши у нього іронічний зміст і обіграв словосполучення «музична індустрія» (або «музична промисловість») — серійне виробництво легкотравного музичного продукту, загорнутого в привабливе упаковування, в асортименті для задоволення всякого смаку, для залучення в сферу виробництво — споживання якомога більшого числа платоспроможних суб'єктів. Музична індустрія — це не просто виробництво і продаж носіїв музичної інформації, але і створення нових богів («зірок») і пропозиція цілого способу життя. «Зірки» живуть за нас. Через прилучення до споживання «культурного продукту» — платівок, компактів, футболок «із зірками», музичних часописів, постерів «зірок», одягу як у «зірок» і т.п. — ми перевтілюємося: купуємо себе таким, якими ми б себе хотіли бачити, але яким ми насправді не є і бути не можемо.
У таких умовах (продавай і володарюй) TG в одночас з Cabaret Voltaire, музичними аутсайдерами з Шеффілду, довели, що практично без грошей можна випускати чудово оформлені платівки і касети, наповнені різноманітним композиціями — від смертельних погроз на фоні фабричного шуму до нудотно солодких ABBA-подібних підношень. Слідом за "The 2nd Annual Report" публіці запропонували ще дві студійні роботи "D.o.A. The 3rd and Final Report" (колекція антимелодійних, але доволі емоційних номерів) та "20 Jazz Funk Greats" (балансування між радикальними вибриками та поп-музикою). Хоча такі твори як "Adrenaline", "Discipline", "Beachy Head", "Persuasion", "United" мають універсальну цінність, TG не можливо розглядати лише в рамках їхніх записів: їхні платівки виконували функцію пропуску на поп-музичну сцену, а їхня музика служила вираженням думок та ідей, тому, що в основі своєї рок-н-рол — це перш за все спосіб пізнання світу і самовираження, який тільки із люб'язності називають музикою.
На своїй студії Death Factory вони організовували провокаційні виступи, руйнуючи музичні стереотипи, проламуючи голови твердолобих слухачів дисонансами та звуковим хаосом. Крім цього TG протягом довгого часу співробітничали з англійським режисером Дереком Джарменом і записали музику до його фільму "In The Shadow Of The Sun".
29 травня 1981 року четвірка грає свій останній концерт разом у Сан-Франциско: місію закінчено. Throbbing Gristle припинили своє існування, перетворившись спочатку на два проекти. Дженезіс Пі-Орридж і Пітер Крістоферсон ще три роки співробітничали під вивіскою Psychic TV — неймовірно плідному проекті, що став першовідкривачем ейсід-хаусу, техно та ейсід-ембієнту. Ця формація також претендує на звання самого масового в історії музики (число її учасників перевалило за сто). 1984 року Крістоферсон покинув PTV, щоб приєднатися до одиночки Джона Беленса у його ембієнт-музичних експериментах під фірмовою маркою Coil, чия позамежна кар'єра успішно розвивається і донині. Кріс Картер та Козі Фанні Тутті до останнього часу записувалися та виступали дуетом як Creative Technology Institute та Chris and Cosey.
Студійні альбоми і записи живих виступів TG продовжують перевидаватися і зараз. Свого часу Industrial Records навіть випустила касетний набір, на якому було зафіксовано 24 живих виступи гурту. Mute та Dossier протягом останніх більше ніж десяти років перевидають спадщину TG на компакт-дисках, що не залишається без уваги з боку культурних антропологів на обох боках Атлантики.
Джерело: «Аутсайдер» (Київ). — № 1 (2003). — Стор. 18-20.
Немає коментарів:
Дописати коментар