«Боб Ділан?.. А, це той хлопець, котрий давним-давно написав пісню „На крилах вітру“? А що вій ще зробив, потім? Впадав з однієї крайності в другу, робив політичні заяви, потім удався до релігії, переходив із християнства в іудаїзм і назад. І все — при великому скупченні фотокореспондентів,» — це авторитетна думка нинішнього лідера англійського ансамблю «Дженезіс» Філа Коллінза. А ось погляд не менш впливової британської «Рок-енциклопедії»: «Значення Боба Ділана для розвитку рок-музики можна порівняти хіба що із значенням квартету «Бітлз», його вплив — це набагато більше, ніж новаторський підхід до написання текстів. Його пісні-перестороги вплинули на свідомість цілого покоління, відкриваючи нові обрії відповідального ставлення до світу — як особистого, так і політичного; ставлення до світу, який без нього (Б. Ділана. — Авт.), мабуть, ще залишався б обмеженим і неприйнятним». Оцінки, як бачимо, діаметрально протилежні. Тож спробуємо дошукатися істини.
РОБЕРТ Аллен Ціммерман народився 24 травня 1941 року в невеличкому американському містечку Дулут (штат Міннесота). На гітарі почав грати у дванадцять років, а в старших класах уже встиг змінити кілька самодіяльних ансамблів. Чому 1959 року першокурсник Міннесотського університету Роберт Ціммерман став Бобом Діпаном? Біографи стверджують, що під величезним впливом сучасного валлійського поета Ділана Томаса — одного із життєлюбних і парадоксальних авторів XX століття. Та, власне, сам Роберт з цього приводу ось що зауважив: «До чого тут Ділан Томас? Я просто взяв прізвище мого дядька, тільки трохи змінив написання. Що стосується уельського поета, я мало читав його твори... Взагалі то буденна справа — змінити Ім'я. Люди навіть змінюють міста, де мешкають, деякі — і батьківщину. Повірте, якщо дивитися на людську природу, то у нас немає імен». Так, є щось інше, важливіше.
1961 року, залишивши навчання в університеті та приїхавши до Нью-Йорка, Роберт це і шукає. Він весь у дії: пробує грати у різних фолк-клубах, згодом стає активістом самодіяльного молодіжного музичного руху (так зване «фолк-відродження»). Оселившись у богемному передмісті Грінвіч Віллідж, він трудиться на пісенній ниві пліч-о-пліч з Джеком Еліотом, Ціско Х'юстоном, Томом Пекстоном та Філом Оксом, а вечорами регулярно відвідує в лікарні «батька американських пісень протесту» Вуді Гатрі, котрий поволі вмирав (це триває до 1967 року. — Ред.) від важкої спадкової хвороби.
У березні 1062 року записує свій перший альбом «Боб Ділан», в якому виразно чути і традиційні блюзи, і самобутній «нетерплячий» стиль майбутнього борця за громадянські права. Все це викликає «м'яку сенсацію», але не більше. Наполеглива праця та енергія торують шлях другому диску — «Боб Ділан, котрий вільно роз'їжджає»: за ним закріплюється репутація унікального виконавця, котрий у 21 рік виявляє неабияку політичну зрілість і тонке розуміння дійсності. Видзвонюючи струнами, він- співає:
«Скільки доріг мас пройти людина, Перш ніж її можна назвати людиною? Скільки морів мас перелетіти біла голубка, перш ніж вона спочине на піску? Як часто мають пронизувати повітря снаряди, Перш ніж їх заборонять назавжди? Відповідь на це, друже, літає на крилах вітру, Відповідь несе на крилах вітер». «Скільки років людина мас дивитися вгору, Перш ніж вона побачить небо? Скільки вух потрібно кожному, Щоб почути людські сльози? Скільки смертей повинно статися, Перш ніж люди побачать, що надто багато уже загинуло людей? Відповідь на це, мій друже, літає на крилах вітру, Відповідь несе на крилах вітер».
Ця пісня «На крилах вітру» невдовзі стала справжнім гімном молоді США, що виступала за громадянські права. У середині 1960-х набула популярності й інша — «Палії війни», яка мала яскраво виражену антипентагонівську спрямованість. Хоча у тексті — це прикметно для автора — відсутні конкретні посилання. Однак і тоді, і трохи пізніше, під час брудної агресії США у В'єтнамі, її дружно співали колони молодих демонстрантів. Між іншим, на одному з минулорічних концертів, оголосивши цей твір, Боб Ділан додав: «„Палії війни“ — це пісня, яку я написав учора». Справді, перечитайте — і ви переконаєтесь, які актуальні і сьогодні її рядки:
«Прокляття вам, палії війни! Ви, хто виробляє літаки та бомби. Як Іуда, ви брешете, Жадаючи, щоб я повірив, Що у новій війні можна перемогти. Ви виробляєте гвинтівки, Щоб з них стріляли інші, А самі ховаєтесь у пишних палацах, і дивитеся, як молодь вмирає, як молода кров тече і змішується з багном. Але прийде ваша смерть, і ви побачите — Всіх ваших мільярдів не вистачить, Щоб- викупити брудні від крові душі».
МОЛОДИЙ артист швидко стає політичним мегафоном свого покоління і до 1965 року записує ще кілька широкоепічних альбомів, одного з яких було б досить, щоб назавжди ввійти в історію сучасної музики. Це — «Часи змінюються», «Зворотний бік Боба Ділана», «Приношу все назад, додому», «Повернення на 61-е шосе», «Біле по білому». Люди в різних країнах світу — мені відомі й такі, що мешкають у Києві, — почали, до речі, глибше вивчати англійську мову, щоб повніше розуміти поезію боротьби цього пристрасного трибуна. З-поміж інших і ту, яку на Заході віддавна називають «гімном молодіжних рухів усіх часів». Зокрема, ось про що говорить у ній автор:
«Збирайтеся, люди, де б ви не були, і визнайте, що рівень води піднявся. Тож треба вчитися плавати, Щоб не потонути, мов камінь. Тому що часи змінюються. Сенатори і конгресмени, залиште свої кабінети, Будь ласка, не захаращуйте коридори. Зараз вибухне битва, вона вже гримить на вулицях. Незабаром і ваші шибки почнуть тремтіти, і здригнуться стіни. Тому що часи змінюються».
Але змінювався і сам Ділан. Наприкінці 1965 року, одружившись, молодіжний кумир та юний пророк раптом зникає — ніби розчиняється в повітрі. Офіційне пояснення: він потрапив у автомобільну катастрофу, ледь не загинув. Та є підстави сумніватися у правдивості такої версії. Насторожувало те, що інформація про аварію проникала в пресу уривчасто, часто суперечила учорашній. Як би там не було насправді, варто зауважити: якщо з Діланом тоді нічого й не трапилося, то мотоциклетну аварію йому довелося вигадати. Ритм життя молодого артиста сам по собі ніс смертельну загрозу: Боб буквально днював і ночував на мітингах, концертах, маніфестаціях протесту. До того ж, як розповідають близькі, його почав пригнічувати страх смерті — це і зрозуміло, у 24 роки він став фігурою, так би мовити, месіанського культу (одна немолода австралійка, наприклад, заявила Ділану, що він — Христос XX століття, який приносить себе в жертву людству), і останнє: не було диму без полум'я. Саме в той час на мотоциклі розбився на смерть близький друг Ділана Річард Фаріна. Отже, за всяку ціну йому потрібно було взяти тайм-аут.
КОЛИ наприкінці 1960-х років він воскрес, виявилося, що повернувся до навколишньої дійсності в новій якості. Пісні з'являються здебільшого мелодійні, їх тексти насичені ажурним інакомисленням щодо буржуазного суспільства, дедалі голосніше лунають релігійні мотиви.
«Треба комусь служити» — ця та подібні пісні сумно бринять під акомпанемент колишнього кумира. Численні прихильники відвертаються від співака, найвідданіші — не погоджуються або ставлять на ньому хрест, мовляв, і цього «поглинула система». Але Боб Ділан не залишає сцени. Він бере участь У мега-рок-фестивалі, що відбувся 1969 року на острові Уайт (протока Ла-Манш), в концерті для Бангладеш, організованому 1971 року екс-«Бітлз» Джорджем Харрісоном. Зрештою, новий альбом 1975 року «Кров на дорозі», хоча і не став тим, чим був колись для 1960-х років. «Часи змінюються», однак знову яскравим спалахом освітив саме земні, конкретно людські проблеми. І це було в часи Уотергейту. коли в рок-музиці домінували галасливий глем-рок та «важкий метал» — з їхніми апокаліпсичними образами та естетикою безвихідного становища. Те затишшя перед скандалом співак знову і містко впакував у двох словах, що дали назву, на мою думку, найсильнішій пісні альбому — «Ідіотський вітер». І знову він мав рацію: наче у воду дивився...
Співак знав, хто сіє ідіотський вітер, тому тверезо оцінював політичну ситуацію, що складалася в США. Якщо дивитися під таким кутом зору, стає зрозумілою й часто коментована його заява: «Пісні протесту?.. Яка з них користь? Лише пісні не можуть допомогти врятувати світ... Можна їх співати з ранку до вечора, а тим часом вас відлупцюють гумовим кийком, заб'ють до смерті. Потім, десь на розі 42-ї вулиці та Бродвею, змиють водою із шлангу в каналізацію — і гаразд».
НАПРИКІНЦІ 1970-х та в першій половині 1980-х років Боб Ділан перебував, як то кажуть, у тіні, хоча і записав кілька альбомів, з яких варто відзначити «Постріли кохання» (1981) та «Невіруючі» (1983). Потім він вдруге воскрес — і його слова ловлять так само жадібно, як і раніше. До речі, на концерті «Лайв Ейд» («Допомога життю»), що відбувся 1985 року на користь населення Африки, що постраждало від посухи, він виступав спільно з Роном Вудом та Кітом Річардом із ансамблю «Роллінг стоунз». Але не це головне. Серед більш як ста найяскравіших рок-зірок світу Боб Ділан був єдиним, хто виступив на інтернаціональному телефестивалі з політичною заявою, висловлюючи підтримку боротьбі американських фермерів за свої громадянські права, відкрито і гостро критикував уряд країни, «де справедливість — лише гра».
Через місяць він приїхав до Москви — на XII Всесвітній фестиваль молоді і студентів, де брав участь у роботі одного із центрів, жваво спілкувався зі своїми давніми друзями Є. Євтушенком, А. Вознесенським, Р. Рождественським та іншими радянськими поетами. І знову світ стежив за ним як за людиною, якій не байдужа доля планети, бо його пісні єднають континенти. А ось недавно із повідомлень західної преси стало відомо, що через місяць — у другій декаді липня — Боб Ділан братиме участь в новому інтернаціональному телефестивалі «Єдиний світ», в якому за допомогою космічного телезв'язку знову зблиснуть усі «зірки» сучасної рок-музики. Яким буде той виступ одного із заспівувачів сучасної політичної пісні? Не варто гадати. Ось як, наприклад, нещодавно написала газета американських комуністів «Дейлі уорлд»: «Немає сумніву, що Боб Ділан мав свідомість чесного митця і особисту чарівність, які робили його дорогим та близьким усім нам останні двадцять п'ять років».
Джерело: «Молода гвардія» (Київ). — 13 червня 1987 (рубрика «Переглянемо фонотеку»).
Немає коментарів:
Дописати коментар