Супутники закоханих

Лу Рід

Супутник летить у небесах:
сяйвом своїм причарував.

Його очима проводжав —
люблю дивитися ТБ.

Супутники
закоханих,
супутники
за-ко-ха-них...

Супутник летить прямо на Марс:
скоро відкриють там автобазар.

Його очима проводжав —
люблю дивитися ТБ.

Говорили, ти була
непривітна зі всіма,
з понеділка по четвер
ти нахабою була.

Супутник летить у небесах:
сяйвом своїм причарував.

Його очима проводжав —
люблю дивитися ТБ.

 

Переклад пісні "Satellite of Love" з альбому Transformer (1972).

 

Джерело: архіви журналу «Аутсайдер» (Київ).

Літа вже нема’

Джим Моррісон

Літа вже нема’.
Літа вже нема’.
Майже вже нема’.
Так, майже вже нема’.
Де опинимось ми,
Коли скінчиться воно?

Ранок нас вітав у забутті.
Полудень палав увесь у золоті.
Море посміхалось у ночі.
Коли літо піде,
Де будемо ми?
Де будемо ми?
Де будемо ми?

Літа вже нема.
Літа вже нема.
Були деньки,
Але усе мина’.
У двері стукає зима:
Літа вже нема.

 

Переклад пісні "Summer's Almost Gone" з альбому Waiting for the Sun (1968) гурту Doors.

 

Джерело: архіви журналу «Аутсайдер» (Київ).

«Союзом» незламним, Yes-публіки вільні

Олександр Рудяченко

З історією англійської супергрупи «ЙЄС» («Так») — самі складності й протиріччя. Наче з історією колишнього Союзу РСР. Від імперії зірок світової величини та вінка міцно збратаних народі» упродовж двох десятиліть вони дійшли параду суверенітетів і самовизначення впритул до відмежування. Митниці на кордоні і сольні альбоми, постійне перегрупування творчих сил і новий економічний простір, про які ніхто нічого доладного сказати не може. історія підбиває підсумки певного періоду розвитку, коли над світом сліпуче палали дві згаслі, здається, комети — «Йєс» та екс-СРСР. Ще один виток прогресу, який як і мистецтво постійно вимагає жертв!

Отже, під стилем прогресів-рок — у колишньому деформованому СРСР чомусь побутував термін арт-рок — мали на увазі творчість таких рок-н-рольних республік, як «Кінг Крімсон», «Емерсон-Лейк-і-Палмер», «Йєс», «Дженезіс», «Джентл Джайнт», «Фокус», «Канзас», «Ван Дер Грааф Генератор» те купи автономних країв, здебільшого, епігонів у репертуарній політиці. Сьогодні перегорнемо пожовклі сторінки Історії суперквінтету 70-х «Йєс». «Так»! Так. Його творча доля була б немислимою, якби не внесок п'ятнадцяти різких за значенням музикантів, котрі творили той Союз.

ПЕРША ЗУСТРІЧ двох ідеологів майбутньої формації відбулась у лондонському клубі «Ла Чесс» («Шахи») приблизно на початку 1968 року. Тут, в одному з найважливіших — як на ті часи — місць музичного бізнесу Великобританії, розташованому в районі Сохо, звичайним прибиральником працював Джон Андерсон (25.X.1944; Ланкашір). У свої 23 він мав стаж у рок-н-ролі вже дванадцять років, останні чотири роки знай пробуючись із столичною групою «За Вєррюрз» («Воїни»), з якою записав як вокаліст тільки один, невдалий, сінгл-диск. Басист-самоучка Кріс Скуае (4.III.1948; Лондон) мав менший сценічний досвід. Він грва у створеній старшим братом Тоні ритм-енд-блюзовій формації «Сім», але залишив безперспективну групу, захоплюючись доробком новоствореної команди «Найс» піаніста Кіта Емерсона.

Стиляга Болан, або Народжений для бугі

Олександр Євтушенко

16 вересня 1977 року о п'ятій ранку, повертаючись з нічного клубу «Мортон клабз», загинув у автокатастрофі Марк Болан. За кермом авто була його наречена Гпорія Джонс. На величезній швидкості машина врізалася в дерево на південній околиці Лондона. У серпні 1977 року вийшов у світ останній сінгл Болана «Святкуючий літо». В тому останньому шедеврі король бугі не лише передбачив власну загибель... Болан музично розпочав нову еру «нью-вейву>. «Хвиля» покотила. Без Болана. Але за його незримою присутністю в естетиці, ритмах, текстах...

Коли Марку було 15, журналіст Енгус Макджіл надрукував у журналі «Таун» статтю, де називає співаючого тінейджера королем лондонських стиляг — за його вміння одягатися за останнім словом моди. Після цього хлопця буквально закидали запрошеннями зніматися для реклами модного одягу. За прогули Марка відрахували зі школи і той під псевдонімом Тобі Тайлер почав виступати у невеликих столичних клубах, виконуючи пісні у стилі фолк. Відвідавши одного разу Францію, Марк знайомиться зі справжнім магом. Бесіди з чаклуном настільки причарували юну душу, що «чаклунські мотиви» склали зміст багатьох його перших пісень.

НЕВІДОМО, як склалося б життя обдарованого юнака, якби не знайомство з американським продюсером Джімом Економедісом, що й відкрило двері фірми «Декка». Марк підписує контракт і бере новий псевдонім Марк Боуланд, затим спрощує його до «Болан».

«Пінк Флойд»: майстри містерії

Кріс Велч

Раптовий вихід з «Пінк Флойд» основного композитора, автора багатьох пісень, вокаліста й гітариста Сіда Барретта ще в часи становлення групи давно обернувся в легенду, що її розповідали й переповідали сучасники вечорами біля вогнища за полумиском горохового супу

Через 20 років після народження руху хіпі влітку 1967-го «Пінк Флойд» знову привернули загальну увагу завдяки не менш драматичній події — залишив групу безумовний лідер ансамблю, його основний творчий потенціал протягом довгого часу Роджер Уотерс. Безперечно, початок слави «Пінк Флойд» поклав Сід досить згадати таку їхню класику, як «Естрономі Домейн» або хіти, що входили до списків кращих пісень року «Арнольд Лейн», «Постеж за грою Емілії». Однак саме Роджер привів групу до вершини на початку сімдесятих альбомом «Зворотний бік Місяця» — найкращим альбомом усіх часів.

Тільки навіженство Сіда спричинило його вихід з групи. Він був шалений геній переповнений ідеями, постійно постачав групу «сировиною», але змиритися з його анархізмом на сцені й поза нею вони не могли. Розкол викликав чимало суперечок і байок, що живуть і досі.

Чи медоносять сплячі «Бджоли»?

Олександр Рудяченко

У це важко повірити, але ансамбль «Бі джіз» — улюбленець мільйонів дівчаток-підлітків з усього світу, уже відзначив тридцятиріччя своєї артистичної діяльності. Записано двадцять дисків-гігантів, кілька десятків справді гарячих «бойовиків», створено понад дві тисячі пісень, принаймні чверть яких свого часу була в активному репертуарі таких зірок поп-музики, як Том Джонс, Дін Мартін, Френк Сінатра і навіть легендарний Елвіс Преслі. Однак сьогодні є всі підстави говорити про третій ренесанс у творчості братів Гібб. У лютому музичні видання Америки й Європи повідомили, що ансамбль ретельно працює над новим альбомом, який не матиме нічого спільного «з гуркотом у стилі диско». «Так, ми залишимо колишню мелодійність, — сказав у інтерв'ю Баррі Гібб, — але домінуватиме ритм-енд-блюз». Окрім того, триває напружена робота над повнометражним відеофільмом з життя «Бі джіз», режисер якого Стів Баррон відомий як автор відеохітів «Біллі Джейн» Майкла Джексона (показаний минулого року по ЦТ), «Гроші за ніщо» групи «Дайр стрейтс» тощо. Уже промайнули й повідомлення, що альбом братів Гібб зразка 1987 року називатиметься «Зворотний бік казки». А починалося все прозаїчно, навіть банально...

ОДНОГО суботнього вечора 1955 (!) року в манчестерському театрі «Гаумонт Сіете» перед початком чергового спектаклю троє хлопчиків, що тоді називалися «Голубі кошенята», виконали для глядачів, які займали свої місця, кілька пісеньок з репертуару Томмі Стіла та Лонні Донегана. Такий вигляд мав перший публічний концерт восьмирічного Баррі (нар. 1 вересня 1947 р.) та його шестирічних братів: близнюків Моріса та Робіна (22 грудня 1949 р.). Окрім щирих оплесків, той виступ приніс їм перший гонорар у розмірі... двох пенсів на брата. І присмак недалекого успіху.

Невдовзі брати отримали пропозицію на постійну співпрацю з місцевим музичним клубом, де лідером та барабанщиком тамтешнього оркестру був їхній батько Х'ю Гібб. Відтоді щовечора вони вже мали втричі більше.

Перший період діяльності братів Гібб закінчився весною 1958 року, коли сім'я у пошуках кращого життя емігрувала до далекої Австралії. Тем тріо придбало дешеві гітари і засіло у репетиційному залі, влаштованому у старій пивниці, яку родина купила під помешкання у містечку Лейнкоув, що неподалік від Сіднея. Репертуар у стилі кантрі та поп-музики: саме тоді з'являються і перші твори, написані Баррі.

Spin: найкращі альбоми альтернативної музики 1960-х

1. The Velvet Underground—White Light/White Heat (Verve, 1968)
2. The Stooges—The Stooges (Elektra, 1969)
3. The Velvet Underground & Nico—The Velvet Underground & Nico (Verve, 1967)
4. Captain Beefheart & His Magic Band—Trout Mask Replica (Straight, 1969)
5. The Flying Burrito Brothers—The Gilded Palace of Sin (A&M, 1969)
6. Various Artists—Nuggets: Original Artyfacts from the First Psychedelic Era (Elektra, 1972)
7. Ornette Coleman—Free Jazz (Atlantic, 1960)
8. Terry Riley—In C (Columbia, 1968)
9. Sun Ra—The Heliocentric Worlds of Sun Ra, Vol. 1 & 2 (ESP-Disk, 1965)
10. Can—Monster Movie (United Artists, 1969)
11. Various Artists—Tropicália Ou panis et circensis (Philips, 1968)
12. The 13th Floor Elevators—The Psychedelic Sounds of the 13th Floor Elevators (International Artists, 1966)
13. Karlheinz Stockhausen—Kontakte (WERGO, 1964)
14. Nico—The Marble Index (Elektra, 1968)
15. Leonard Cohen—Songs of Leonard Cohen (Columbia, 1967)
16. The Shaggs—Philosophy of the World (Third World, 1969)
17. MC5—Kick out the Jams (Elektra, 1969)
18. The Zombies—Odessey and Oracle (CBS, 1968)
19. Albert Ayler Trio—Spiritual Unity (ESP-Disk, 1964)
20. The Mothers of Invention—Freak out! (1966)
21. Pink Floyd—The Piper at the Gates of Dawn (Columbia, 1967)
22. The Velvet Underground—The Velvet Underground (MGM, 1969)
23. Van Dyke Parks—Song Cycle (Warner Bros., 1968)
24. The Fugs—The Fugs First Album (Folkways, 1965)
25. Silver Apples—Silver Apples (Kapp, 1968)
26. Love—Forever Changes (Elektra, 1967)
27. Nick Drake—Five Leaves Left (Island, 1969)
28. John Fahey—The Dance of Death & Other Plantation Favorites (Takoma, 1964)
29. Blue Cheer—Vincebus Eruptum (Philips, 1968)
30. Steve Reich—Early Works (Nonesuch, 1987)

Animal Collective—Strawberry Jam (Domino, 2007)

Михайло Федор

У вересні Animal Collective видали новий альбом під «ягідною» назвою “Strawberry Jam”. Мабуть, наївно було б чекати, що він здивує, збентежить чи виб’є слухача з колії, адже вже попередня платівка “Feels” демонструвала, що гурт стає дедалі популярнішим, і музика починає прогинатися під тиском цієї популярності.

Під час слухання нових пісень Animal Collective виникає відчуття, ніби ти вже чув їх раніше, на попередніх альбомах. І назва це, ніби, пояснює: платівка “Strawberry Jam” як солодкий концентрат ідей гурту чи, якщо хочете, — джем з них. Все смачне з городу – в одній банці. Звичайно, в горлечко не пролізла свобода відкритого простору.

Мені зовсім не хочеться говорити про те, що Animal Collective спопсились. Ні. Так сказати було б дуже просто і загально. Краще було б сказати, що зникла свобода. Музика й далі звучить жваво, щиро й відчайдушно, вона не сидить на місці, їй світло та весело. Але це вже веселощі на знайомій та обжитій місцевості. Дотепер Animal Collective ніби блукали лісами й болотами, йшли незвіданими землями. Кожен новий крок — це зустріч з незнаним, радість і водночас страх від відкриття нового. Але тепер блукання закінчились, колектив знайшов свою галявинку, звідси може й не треба нікуди йти. Тут добре й затишно, тут все знайоме. Вже не треба співати нічних пісень з лісовими духами, танцювати з тінями та розбиватись на окремі групи в пошуках шляху. Можна зупинитись. А набутого досвіду вистачить, аби нормально пожити на знайденій сонячній галявинці та пограти непогану музику. Хто його знає, може так і треба.

2008 р.

Джерело: архіви журналу «Аутсайдер» (Київ).

Animal Collective—Sung Tongs (FatCat, 2004)

Роман Піщалов

Поки що невеличка дискографія Animal Collective поповнилася новим твором психоделічного фолку, трохи менш буйним і більш сільським, аніж його попередник, “Here Comes The Indian” (2003). Слухаючи його, важко повірити, що записаний він у Нью-Йорку, оскільки звучить як результат музичних вправ десь на задньому дворі одноповерхової Америки, але ніяк не у залізобетонному мегаполісі. Ще важче повірити, що цей альбом випущено гуртом, який існує вже більше п’яти років: дилетанство проглядає у кожній пісні, у кожному акорді, у кожній мелодії, у підспівуванні, у недоречних шумах, постукуванні по кухонному начинню, розслабусі... Animal Collective мають альбом ”Campfire Songs” (2003). Так ось, в “Sung Tongs” є багато від скаутських розваг на свіжому повітрі — акустичні гітари, хоровий спів, “Leaf House”, “Kids On Holiday”, “Sweet Road”, “College”. Проте всі ці скаутські штучки навмисно зроблено трохи кривими. Кривими рівно настільки, щоб надати їм шарму архівних чорно-білих зйомок пікніку майбутнього: в ноутбуках-самограйках закінчилися батарейки, ноутбуки відкладені вбік, і кожний веселун брязкотить хто на чому, хто що може, хто як може... Психоделія сьогодні!

Джерело: «Аутсайдер» (Київ). — № 5 (2005). — Стор. 3.

Animal Collective—Here Comes The Indian (Paw Tracks, 2003)

Роман Піщалов

Нью-йоркський гурт Animal Collective (Еві Тер, Панда Беар, Дікен та Ґеолоджист) на власному лейблі Paw Tracks випустив новий альбом. Сім простих пісень, коротких і довгих, швидких і повільних, іноді шумних. «Ну то й що?» — спитають мене. А то, що цей простий і на перше прослуховування позбавлений музики запис є новим психоделічним шедевром! Всі пісні (а зіграні вони на електрогітарі, піаніно, барабанах та електроніці) зімпровізовано ніби «від фонаря». Хто куди — співак волає про одне, барабанщик стукає про інше, гітарист нарізає як божевільний, а тут ще й щось нестерпно підвиває та скрипить просто у динамік. Все як на репетиції шкільного вокально-інструментального ансамблю, закоханого у свою безладну музику та індійський фольклор, але попри ці виконавчі кострубатості музика виходить чарівна — вона то летить як випущений на волю повітряний змій, то насуває увішаною акустичним лахміттям стіною, то уривається, спотикається о саму себе, падає і знову підіймається, як нокдаунований боксер. Так — трохи незграбно, але щиро — звучить психоделічна музика в часи тотальної електроніки та пост-року. І не так вже насправді важливо, чи зіграна вона вживу, чи є студійним конструктом.

Джерело: «Аутсайдер» (Київ). — № 4 (2004). — Стор. 3.